Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

Негайно вирушайте до Парижа і завітайте до графа Монте-Крісто, Єлисейські Поля, 30. Запитайте його про вашого сина, якого ви мали у шлюбі з маркізою Олівією Корсінарі, викраденого у вас у п’ятирічному віці.

Того сина звати Андреа Кавальканті.

Щоб у вас не виникло сумнівів у тім, що підписана нижче особа хоче вам добра, ви знайдете такі додатки до цього листа:

1) чек на дві тисячі чотириста тосканських ліврів, виписаний на банк п. Ґоцці у Флоренції;

2) рекомендаційний лист до графа Монте-Крісто, який за моїм дорученням виплатить вам сорок вісім тисяч франків.

З’явіться до графа 26 травня о сьомій годині вечора.

Панотець Бузоні».

— Так і є!

— Що значить «так і є»? Що ви маєте на увазі? — запитав майор.

— Що отримав майже такого самого листа.

— Ви?

— Так, я.

— Від абата Бузоні?

— Ні.

— А від кого?

— Від одного англійця, такого собі лорда Вілмора, який прозиває себе Синдбад-Мореплавець.

— І якого ви знаєте не більше, ніж я панотця Бузоні?

— Ні, я більш обізнаний, ніж ви.

— Ви з ним бачилися?

— Авжеж, один раз.

— Де?

— Не можу вам цього сказати, а то ви знали б тоді стільки ж, як і я, а це зайве.

— І що ж у тому листі було?

— Ось прочитайте.

— «Ви вбогі, будучина ваша непевна. Хочете здобути шляхетне ім’я, бути вільним і багатим?»

— А нехай йому, — розгойдуючись на закаблуках, сказав Андреа, — наче про це питають!

«Сідайте у поштовий ридван, що буде чекати вас біля виїзду з Ніцци, коло Генуезької брами. Прямуйте через Турин, Шамбері й Пон-де-Бовуазен. З’явіться до графа Монте-Крісто, Єлисейські Поля, 30, 26 травня о сьомій годині вечора, і запитайте у нього про вашого батька.

Ви син маркіза Бартоломео Кавальканті й маркізи Олівії Корсінарі, як це засвідчують папери, які передасть вам маркіз і які дозволять вам з’явитися під цим ім’ям у паризькому світі.

Що ж до вашого становища, то річний прибуток у вигляді п’ятдесяти тисяч ліврів дозволить вам гідно його підтримувати.

Сюди додаю чек на п’ять тисяч ліврів, виписаний на банк п. Ферреа в Ніцці, і рекомендаційний лист до графа Монте-Крісто, якому я доручив потурбуватися про ваші потреби.

Синдбад-Мореплавець».

— Незлецько! — сказав майор.

— Еге?

— Ви бачили графа?

— Я допіру від нього.

— І він підтвердив те, що написане в листі?

— Цілком.

— Ви щось у цім тямите?

— Як по правді, то ні.

— Тут когось шиють у дурні.

— Принаймні не нас із вами?

— Та ні, звісно.

— Ну, тоді...

— Та нам хіба не все одно?

— Оце я і хотів сказати: зіграємо нашу роль до краю й узгоджено.

— Гаразд, і побачите, що я гідний бути вашим партнером.

— Я й на мить не сумнівався в цім, любий батеньку.

— Це велика честь для мене, любий синку.

Цієї миті до вітальні ввійшов граф Монте-Крісто. Почувши його ходу, співрозмовники мерщій обнялися, і так їх він і застав.

— То що, маркізе? — запитав граф Монте-Крісто. — Бачу, ви задоволені вашим сином?

— Ох, пане графе, така радість мене пойняла, що я сам не свій.

— А ви, юначе?

— Ох, пане графе, я шаленію з радості.

— Щасливий батько! Щаслива дитина! — сказав граф Монте-Крісто.

— Одне мене засмучує, — сказав майор, — необхідність так швидко покинути Париж.

— Проте, любий пане Кавальканті, — сказав граф Монте-Крісто, — сподіваюся, ви не поїдете, не давши мені можливості познайомити вас із деякими людьми?

— Я весь до послуг вашої ясновельможності, — сказав майор.

— Тепер, юначе, можете сповідатися.

— Кому?

— А вашому батькові, скажіть йому, в якому стані ваші грошові справи.

— Нехай їм усячина! — вигукнув Андреа. — Ви зачепили болюче місце.

— Чуєте, пане майоре? — запитав граф Монте-Крісто.

— Авжеж, чую.

— Так, але чи розумієте ви?

— Дуже добре розумію.

— Він каже, що йому потрібні гроші, цей любий хлопчина.

— І що я повинен учинити?

— Дати їх йому.

— Я?

— Так, ви.

Граф Монте-Крісто став поміж ними.

— Візьміть, — сказав він Андреа, тицьнувши йому в руку жмут банкнотів.

— Що це?

— Відповідь вашого батька.

— Мого батька?

— Авжеж. Адже ви натякнули йому, що вам потрібні гроші?

— Так. Та й що?

— Та й ось вони. Він доручив мені передати вам оце.

— За рахунок моїх прибутків?

— Ні, на поточні видатки.

— Любий, любий татусь!

— Цитьте! — сказав граф Монте-Крісто. — Ви ж бачите, що він не хоче, щоб я казав, що це від нього.

— Я дуже ціную його делікатність, — сказав Андреа, ховаючи гроші в кишеню.

— Гаразд, — сказав граф Монте-Крісто, — а тепер ідіть!

— А коли ми матимемо за честь знову побачитися з вашою ясновельможністю? — запитав Кавальканті.

— Еге ж, і справді, — вкинув Андреа й собі, — коли ми матимемо таку честь?

— Якщо хочете, то в суботу... авжеж, чудово... у суботу, так. У мене на віллі в Отеї, вулиця Фонтен, двадцять вісім, буде обідати декілька душ, і поміж ними пан Данґляр, ваш банкір. Я вас із ним познайомлю, треба ж йому знати вас обох, якщо вже він буде виплачувати вам гроші.

— У парадній формі? — запитав тихо майор.

— У парадній формі: мундир, ордени, короткі штани.

— А я? — запитав Андреа.