Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

— Іди сюди, — шипів до неї, — і не озирайся.

Усе скидалося на якусь моторошну дитячу гру.

Дерхан із Яґареком тихо підходили одне до одного за спиною нетлі. Та зацокотіла й звернула увагу на рух, однак її більше турбувала купа істот прямо перед нею, й істота не повернулася.

Лін гарячково повзла підлогою до Айзека; той стояв спиною, витягнувши назад руки. Коли до нього лишалося зовсім небагато, вона засумнівалася. Побачила закляклого, немов приголомшеного чимось, Пістрявого; він дивився кудись повз Айзека, бранець... чогось невідомого.

Вона не знала, що відбувається, що там, позаду.

Не знала про нетель.

Айзек помітив її вагання й завив-застогнав, щоб не зупинялася.

Лін була мисткинею. Вона творила за допомогою дотику й смаку. Творила фізичні, охопні предмети. Скульптуру, котру можна споглядати, пестити пальцями.

Її захоплювали кольори, світло й тінь, гра форм і ліній, негативні й позитивні простори.

Вона так довго просиділа замкнена на тому горищі.

Хтось інший на її місці, можливо, саботував би. Адже її замовлення зрештою перетворилося на вирок. Та Лін не розгатила статую й не творила абияк. Вона віддала в цей жахливий монолітний витвір усе, що могла, всю затаєну творчу енергію. А Пістрявий знав, що так вона і зробить.

Це був її рятунок. Єдиний засіб виразити все. Позбавлена всього світла, барви й форм довкілля, вона зосередилася на страху й болю і стала одержимою. Вона сама створювала присутність, щоб себе нею ж ошукати.

І от щось надзвичайне ввійшло у її закритий світ.

Лін нічого не знала про глитай-нетель. Наказ «не озирайся» був знайомий із казок, та й то лише як моралістична настанова, суворе повчання. Айзек, певно, мав на увазі «не барися» або «не сумнівайся в мені» чи щось подібне. Його наказ, певна річ, був усього лише емоційним закликом.

Душа Лін повнилася творчим началом. Мордована й катована, спантеличена ув’язненням, болем і деградацією, Лін вхопилася за те надзвичайне, що тривожило думку й розгорталося за спиною. Голодна до будь-якої дивини після тижнів болю в темряві безбарвних, безформних, тьмяних стін, вона завмерла, а потім кинула швидкий погляд позад себе.

Айзек і Дерхан закричали з жаху й невіри; з Яґарекового горла вирвався здушений клекіт.

Єдиним зрячим оком Лін зачудовано обзирала неймовірний розмах форми. Забачивши хвилі мінливих барв на крилах, вона коротко склацнула мандибулами й замовкла. Заворожена.

Лін присіла навпочіпки, схилила голову набік і бездумно витріщилася на величного звіра, на вирування барв. Вони разом із Пістрявим незмигно дивилися на крила нетлі, й розуми їх поволі переливалися через край.

Айзек заскавулів і незграбно позадкував до неї, у відчаї випростуючи назад руки.

Нетля вивільнила слизькі лещата щупалець і підтягла Лін до себе. Роззяпилася широка слинява пащека, немов ворота в пекельний морок. Обличчям Лін потекла огидна липка слина з гострим запахом цитрини.

Коли Айзек все ще задки вхопився за її руку, вдивляючись у свої дзеркала, з паскудного нетлиного рота вихопився смердючий язик і потицявся в жучину голову хепрі. Айзек кричав, але нічого не міг зробити.

Довгий, вологий від слини язик намацав шлях через її щелепи й, не зустрівши опору, пірнув у голову.

На Айзекові нажахані крики відгукнулося двійко Пороблених за масивною тушею Пістрявого й пальнули навмання зі своїх кременівок. Один промазав, інший поцілив тварюці в груди, домігшись лише роздратованого шипіння й цівочки рідини з решки, не більше. Для боротьби з нетлями ця зброя не годилася.

Вони гукнули інших товаришів, і весь невеликий загін взявся обережними, розміреними поштовхами сунути Пістрявого з лінії вогню.

Айзек відчайдушно намацував у повітрі руку Лін.

Хрящувате горло нетлі роздувалося й скорочувалося з кожним голодним ковтком.

Яґарек нагнувся й ухопив гасову лампу біля статуї. Зважив її на мить у лівиці, а у правій підняв батіг.

— Айзеку, рятуй її! — крикнув він.

Коли нетля притисла собі до горла тендітне тіло хепрі, Айзек відчув, як пальці стискаються навколо зап’ястка Лін. Він міцно стис його та спробував смикнути на себе. Плакав і лаявся.

Яґарек шпурнув запалену гасову лампу просто на потилицю нетлі. Розтрощилося скло, й гладеньку шкіру тварюки вкрили бризки розпеченого гасу. Черепом істоти поповзли язики блакитного полум’я.

Нетля завищала, смикнувши головою від болю. Зацвьохкали кінцівки, силкуючись загасити маленьку пожежу. В ту ж мить Яґарек люто хльоснув батогом. Той дзвінко ляснув по шкірі; тугі кільця майже моментально обвилися навколо шиї потвори.

Ґаруда яро, з усією міццю свого жилавого тіла, смикнув бича на себе й чіпко вперся ногами в підлогу.

Полум’я все горіло й пекло. Батіг перехопив горлянку — нетля не могла ні дихнути, ні ковтнути.

Голова теліпалася на довгій шиї. З горла вихоплювався здушений писк. Язик розпух і висмикнувся з рота Лін. Струмені свідомості, що істота намагалася випити, застрягли в горлі. Вона в нестямі дряпала батіг, билася, звивалася, тремтіла.

Айзек вчепився в тоненький зап’ясток Лін й потягнув на себе, поки нетля корчилася в жахному танку. Незчисленні кінцівки почвари метнулися від хепрі, даремно борючись із зашморгом, що душив горло. Айзек смикнув Лін до себе, упав навколішки та поповз геть від буйства нестямної істоти.

Смикаючись у паніці, нетля склала крила й відвернулася від дверей.

У ту ж мить Пістрявий оклигав від її чар. Його складне тіло поточилося й гупнуло на підлогу, тим часом розум поволі збирався докупи. Його люди нарешті проштовхалися повз нього в кімнату, перечіпаючись об купу ніг.

Нетля, зачувши гуркіт кроків, полохливо крутнулася, батіг вирвався з Яґарекових рук і роздер йому шкіру. Він хитнувся назад, до Дерхан, подалі від вертких загострених кінцівок створіння.

Пістрявий зіп’явся на ноги. Шуснув подалі від звіра, сховавшись у коридорі.

— Убийте вже ту паскуду! — заверещав звідти.

Посеред кімнати нетля витанцьовувала в божевільному танку. П’ятеро Пороблених стояли ріденькою купкою біля дверей і цілилися, дивлячись у дзеркала.

З вогнеметів вирвалися три струмені пекучого газу, умить шкіра істоти зашипіла. Тріщали, тріскали, спухали від опіків крила й хітин. Вона силкувалася вищати, та батіг не дозволяв. Прямо в морду скорченої нетлі втрапила добряча порція кислоти. Та за секунди денатурувала білки, поплавивши складний екзоскелет.

Кислота і полум’я вмить роз’їли батіг, і його лишки розлетілися геть від ошалілої тварюки, яка нарешті могла дихати й кричати.

Вона пронизливо верещала під новими укусами вогню та кислоти. У відчаї істота сліпо кинулася в напрямку своїх кривдників.

П’ятий боєць вистрілив, і нетлине тіло пронизали блискавиці темної енергії, розсіявшись по поверхні, обпікши