Читати книгу - "Останній пророк"

завдяки теперішній доступності діаспорних джерел для фахівців — предметом пильної уваги науковців, зокрема молодих. Тож наше «мосендзознавство» кількісно і, думаю, якісно не поступається нині тому, що було зроблено в дослідженні його творчості на Заході.

В Україні чи не вперше прізвище Леоніда Мосендза під літературним твором з'явилося напередодні Незалежності: 1990 року київське видавництво дитячої літератури «Веселка» опублікувало його оповідання «Євшан-зілля» в антології «Дерево пам'яті: Книга українського історичного оповідання». Потім почали з'являтися окремі публікації і в інших виданнях. Року 2001-го в упорядкованій Василем Яременком хрестоматії «Українське слово» (книга друга) опубліковано біографічну довідку про Леоніда Мосендза, кілька його поезій, а також «Лист» і «Євшан-зілля». У книзі четвертій тієї ж хрестоматії надруковано кілька «дияболічних парабол» Порфирія Горотака (спільний псевдонім Юрія Клена, Леоніда Мосендза, Мирона Левицького), одна з яких присвячена самому Мосендзу (певно, з асоціацією до його «Птаха високого лету» й «Вічного корабля») і чудово (автосаркастично?) його характеризує:

Нарікшись сином зодіака, без крил поринувши в етер, руками ти повітря дер і віршем присмиряв макака. Шукаючи до зір моста, ти цілував прекрасну музу, не безсоромну, а безпузу, у неціловані уста. Суворіший, ніж Робесп'єр, духовного приклав ти ланця, що сів на корабель голландця, який чужі простори жер. Пий у висотах неба чай (хай місяць буде за цитрину) і ґалаґанами шпурляй у нашу прокляту долину.

Минув із десяток літ, і у видавництві Валерія Куфльовського виходить повість Леоніда Мосендза про його дитинство «Засів» (Городок, 2011). Повість не така поетична, як, скажімо, аналогічні за тематикою й матеріалом «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха. Вона радше аналітична за рахунок непрямих (або й прямих) авторових коментарів до дитячих візій, а потім розважань підлітка; зрештою бачимо, як непросто формувалися переконання героя оповіді — фактично всупереч родинному вихованню, але під впливом українського оточення та сторонніх добровільних вихователів — любителів історичних легенд. У післямові Анатолія Подолинного «Леонід Мосендз на Поділлі» наголошено той чуттєвий і духовний набуток, з яким романтичний юнак виходив у широкий і жорстокий світ.

Здається, це поки що й увесь Мосендз українського друку. Досі не дійшли до нашого читача поеми «Волинський рік» і «Канітферштан», лірична драма «Вічний корабель», низка оповідань про добу Визвольних змагань, які особливо доречно було б запропонувати нинішньому читачеві, який знає про них радше в обсязі та якості газетної фразеології, а не людських переживань їхніх учасників. І досі не був виданий головний твір Леоніда Мосендза — роман «Останній пророк». Тепер нарешті маємо його. І можна буде сподіватися видання Мосендзового вибраного — поезії, прози, публіцистики, перекладів, листування: все це не лише промовисті свідчення доби, а й здобутки української думки й українського слова.

І тоді побачимо масштаб творчості Леоніда Мосендза. Як побачив його, скажімо, Ігор Набитович — автор численних розвідок про Мосендза, які склалися на потужну книжку «Леонід Мосендз — лицар святого Грааля» (Дрогобич, 2001). Фактично це наукова монографія, що охоплює всі сторони творчості Мосендза і максимально враховує наявний на той час критичний матеріал про нього, із життєписом та вичерпною бібліографією. Ефектна метафора в назві книжки «підказана» Юрієм Кленом, який свого часу в статті про поетів «вісниківської квадриги» (Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича та О. Телігу) писав: «На кожному поетові лежить немов священний обов'язок лицаря Грааля, що його виконати він має перед культурою, яку одідичив і яка довірена його дбайливій охороні. Свідомий цього, не має він занапащувати скарбу і, на потіху юрбі, блазнем крутитися у вакханалії словоблудства». Які пекучі слова!

Тож у праці й показано, як письменник виконував цей «священний обов'язок» (радше місію) творення літератури високого інтелектуального, етичного і мистецького рівня, здатної своїм національним світобаченням суверенно вписатися в контекст європейської культури. «Студіюючи відгуки європейської культури та письменства у творчості Леоніда Мосендза, аналізуючи особливості його художнього світу, — наголошує І. Набитович, — слід розглянути ті впливи, що виявилися у виборі „вічних тем“, у мотивах і сюжетах, їх „монтуванні“ чи адсорбції в український контекст, у зверненні до європейської історії, в перекладах найкращих зразків європейської поезії з англійської, німецької, чеської мов, у літературних містифікаціях (у яких Л. Мосендз був неперевершеним майстром); у версифікації, строфічних, метричних, фонічних та мовних особливостях Мосендзових творів; у пронизаних християнським духом поетичних і прозових творах».

Дотримуючись цього