Читати книгу - "Останній пророк"

стіни вежі, і через широку браму губилася в далині дорога. Не хотілося говорити про невдачу, що могла повторитися й завтра, і післязавтра, й бозна-коли перемінитися на зустріч з лікарем-цілителем. І нараз Закхей перестав жувати й задивився через браму. Самітна постать мандрівника з віслюком показалася здаля. Якийсь спізнений прочанин, мабуть, ішов до міста. Єгоханан теж задивився у чужинця, але сяєво сонця на білій дорозі сліпило очі і не можна було нічого розібрати, крім білої постаті мужчини і сірої — віслюка. І лише коли вони увійшли в тінь вежового склепіння і спинилися, щоб платити мито, Закхей уловив Єгоханана за руку й устав. Устав і Єгоханан. Не було сумніву — це був есей.

Поклавши на стіл митникам своє мито, есей узяв осла за налигача й вийшов на площу. Закхей рушив напроти і став на дорозі. Есей мусів спинитися. І Єгоханан бачив його спокійний і лагідний погляд, що спочинув на старому. Закхей низенько вклонився, так низенько, що аж рукою доторкнувся землі. З придушеним старечим стогоном підводився знов:

— Змилуйся наді мною, чоловіче божий! Внук мій умирає!

Єгоханан також уклонився зі старим. Вони нарівнялися, а есей мовчав. Він лише пильно розглядав Закхея, потім зробив рукою рух, наче просив уступитися з дороги, й рушив уперед. Закхей уступився, і в старечих його очах було болюче замішання. «Чоловіче божий!» — лише вигукував він, вкладаючи в цей оклик всю тугу старечого відчаю. Не спиняючись, не озираючись віддалявся геть есей. Лише його кроки були швидшими, наче він хотів утекти від настирливого прохача. А Закхей залишився, стоячи ніби соляний стовп, безвладно звісивши руки. Єгохананові стало шкода його, він сповнився безконечною жалістю, якої він ще ніколи не відчував. І одночасно лють ухопила його за горло. «Чоловік божий!» — який висміх! Без відповіді, без слова обійти нещасного брата ізраельського і поспішати від нього геть, щоб не дати помочі! Це має бути той асаїн-лікар для душі й тіла — що на нього була остання надія в домі безнадії! Він глянув ще раз на Закхея і скочив за есеєм.

Ще асаїн не був за поворотом, як Єгоханан наздогнав його. «Чоловіче!» — гукнув він і ледь витиснув із себе «божий». Есей обернувся, глянув на Єгоханана сумним і ласкавим поглядом, але зараз же обернувся без слова знов і потяг осла за налигач у дальшу дорогу. Тепер уже обурення заклекотіло в Єгоханані весняним буревієм. Він устромив руку під пахву, але твердий дотик держала опритомнив його:

— Чоловіче! Я чув — тебе звуть лікарем душі й тіла! Брешуть! Ти не лікар, а обманець! Чуєш! Обманець! Тебе благає старий за життя внука — а ти обминаєш його, наче лепруватого! Ти…

Єгоханан вигукував це майже до вуха асаїнові, але той наче не чув нічого. Так само швидко йшов він своїм шляхом, байдужий до вулиці й Єгоханана, як і його осел. Але Єгоханан не вгавав. Він тримав свій крок за есеєм і не переставав гукати; він знаходив найгірші слова, але на есея вони мали такий самий вплив, як краплі дощу на розпечений камінь. Він простував далі, і його мовчазна байдужість була сильніша від Єгохананової люті. Хотів ще простягнути руку, щоб ухопити есея за плече, обернути до себе обличчям, гукнути до тих сумних і спокійних та ласкавих очей якусь найсильнішу образу. Але замість того велика гіркість стиснула йому чуття, і він лише доказав зміненим голосом:

— То ж добре, асаїне! Не хочеш навіть говорити! Смерти грішника не бажає Адонай — тобі байдужа смерть дитини. Ти посквернитися боїшся дихом уст нещасного, але забуваєш, що сказав Єдиний: милість давайте, а не жертву!..

Неочікуване сталося. Як був у русі, так раптом спинився есей. Уступився з дороги, наче звільняючи Єгохананові шлях, і подивився на нього своїм довгим ласкавим поглядом. Єгохананові стало ніяково за свої вигуки і тверді слова, бо глибина й ласкавість цих очей не заслуговували їх. Указуючи рукою поперед себе, асаїн промовив таким самим ласкавим голосом, трохи лише важкуватим, як у людей, що довго мовчать:

— Показуй шлях, юначе!

Єгоханан забіг наперед і ще встиг побачити, як здаля наближався Закхей. Але не хотів чекати. Ще в стані піднесення прудко обернувся й повів асаїна до Закхеєвого дому. За собою ледь чув тихі кроки босих есеєвих ніг.

Короткий словник

[Статті словника віднесено віднесено в якості коментаря до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.]

Подав доктор Юрій Герич

Іван Дзюба
Вічна злободенність євангельського сюжету
(Дуже й дуже суб'єктивний коментар до роману)

Ім'я Леоніда Мосендза, одного з найяскравіших письменників української еміграції, повернулося в материнську Україну доволі парадоксальним чином. Майже не маємо перевидань його творів, але, дякувати Богові, спадщина його, хоч і зовсім невідома нашому читачеві, стала вже —