Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Так краще. - зовсім не схвально якось пролунали слова Максуда. - Сподіваюся, ніхто не збирався виходити найближчим часом.

Алхіміст підвівся. Він гордо підняв підборіддя. Зізнатися, сам він був здивований анітрохи не менше за будь-кого з присутніх тут. За тим лише винятком, що ніхто з них не знав, наскільки це було важко зробити. Крім, можливо, цього Максуду.

- Нам потрібні щаблі. Для відступу. Широкі. Камінь можеш узяти прямо з вулиці.

- Вулиця розбита по секторах. Кожен захист різного кольору. - сказав алхіміст.

- І що? - підняв брови Максуд. - Головне, не забудь повернути захист на місце, як усе зробиш. Захистити все одним кольором. Навряд чи вони мають свого Поєднувача.

- Навіщо взагалі захищати? Навряд чи вони мають алхіміст. - у тон йому відповів драйтл.

- Навряд чи ти знаєш, про що говориш. - Максуд знову втупив у нього свій колючий погляд темних очей.

Алхіміст стиснув зуби. Якщо у ворога є інші алхімісти, то виходить, він воюватиме проти свого народу?

- Захисти все, крім сходів. Їх треба буде зруйнувати. Можливо, нам доведеться відступати ще далі. Зроби щаблі на три рубежі нагору. Тобі це під силу? Потім треба буде трансформувати сходинки та перетягнути їх на інший бік стіни.

- Усі вони захищені. - витріщив очі Поєднувач. - На це піде багато часу. І пересувати такі масиви каменю зовсім непросто. Я б…

- Хіба це мої проблеми? - перебив його воїн. - Дивись, як високо сонце. Часу до заходу ще прірва. Я в тебе вірю.

Максуд розвернувся. Потім зупинився.

- Швидкохід!

Знову за кілька секунд поруч з'явився чорний мундир.

- Будь тут. - воїн розвернувся до алхіміста. - У мене є фіолетова, сіра і синя Химерниці. Розраховуй лише на ці кольори. Коли тобі знадобиться одна з Химерниць, скажи про це швидкоходу. Якщо тобі буде потрібний білий колір, у Азаніеля він є. Йоші, приготуй якісь рухливі платформи для твоєї зброї. Їй доведеться рухатися.

- Вона дуже важка, юначе. Нам доведеться цілим натовпом тягати кожну з таких машин. Думаю, ми сильно заважатимемо воїнам.

- Ні, ви весь час будете на задній лінії. - Максуд на секунду замовк. - Але це не вбереже нас від будь-яких несподіванок. Я виокремлю по одному чемпіону для кожної машини. - повідомив воїн і розвернувся, щоб піти.

- Максуд! Чим ми можемо допомогти? - підійшли заклиначі.

Воїн зупинився подумати. Фортеця оточена. Якщо вони й зможуть покликати звірів, то ті ніяк не дістануться сюди. Максуд розвів руками.

- Ви заклиначі. Але поблизу немає ваших звірів. Тримайтеся разом. На рубіж позаду бою. Якщо підуть луксори, ви зможете допомогти. Піднесемо ворогові сюрприз. А до того, не висовуйтесь. У разі необхідності до вас буде спрямована Химерниця.

- Ви заклиначі? - спитав зацікавлено алхіміст, оглядаючи невелику групу драйтлів. - А діадему зможете…

- Закликати. - підказав Максуд.

- Так, закликати діадему зможете?

- Якщо вона буде в межах досяжності. - відповів Ікластий.

- І які у вас межі? - спитав алхіміст. - Я йшов сюди з іншого боку річки. Там розташована величезна зграя цих птахів. Може кілометр звідси чи більше. На невеликих скелях.

- Ні, ні. - замахав руками заклинач. - Занадто далеко. Кілометр – це занадто. Метрів триста, може, трохи більше. Це, якщо віддати усі сили.

Кілометр. Триста метрів. Віддати сили. Максуд підібгав губи. Але ці птахи величезні. Якщо зграя досить велика, то можна розраховувати на їхню допомогу.

- Ти зможеш провести їх верхівкою скелі до найближчої точки до птахів? - обернувся воїн до алхіміста.

- Я ж говорю, що кілометр... - Ікластий осікся, коли Максуд кинув на нього погляд.

- Так, гадаю, зроблю. - кивнув Поєднувач.

- Добре. Тоді цим займіться насамперед. Або сходами. Сам вирішуй. До вечора потрібно зробити і те, і те.

- Тоді спершу птахи. - заявив алхіміст.

- Добре, з вами піде ця Химерниця. Її звати Селюстір.

- Мені не треба знати її ім'я. - зневажливо викинув слова в повітря Поєднувач.

Максуд нічого не відповів на це. Лише запам’ятав ставлення Поєднувач до Химерниць для себе. Він піднявся сходами на другий рубіж. Усю площу між двома рубежами займали намети, чани з водою, виділені спеціальні вільні зони для поранених. Максуд похитав головою. Хто прийматиме поранених тут? Їх потрібно розміщувати за другою стіною. Це, як мінімум.

- Калібрісто! Госпіталь тут не варто влаштовувати! - крикнув Максуд, побачивши чемпіона, що йшов унизу.

- Це не ми. Скажи людському генералові. - відповів чемпіон і відвернувся, пояснюючи щось своїм солдатам.

Добре. Тоді ввечері, коли алхіміст створить щаблі, треба буде все це перенести нагору. Попередити Азаніеля та Калібрісто, що потрібно зробити це швидко. Ще Азаніель має дати матеріали для будівельників. Треба до нього сходити. Максуд пошукав очима Амайанту. Та кружляла над головами солдатів, пролітаючи з великою швидкістю повз них. Заклиначі з Химерницею повинні впоратися. Від неї вимагалося тільки очі запалити у потрібний момент. І взяти із собою зелений серпанок. На всякий випадок. Тревізо скривилася, коли він так їй сказав, але Максуд наполіг на своєму і вона погодилася.

Розмова з Азаніелем не затяглася. Генерал швидко погодився з усім, що казав Максуд. Тільки захотів відправити Оррмарина оглянути такі машини. Маршал був проти.

- Якщо твій план – це влізти на скелю, то із цим будуть проблеми. - сказала Тревізо, дивлячись на стрімку двометрову стіну з гострими краями перед собою.

- Нагадай, у в тебе зелений колір? - спитав алхіміст.

Химерниця кивнула.

- Добре. - зітхнув Поєднувач.

Він закликав здатність. Сині піктограми закружляли, розтинаючи повітря. Йому потрібно знайти зелену ділянку. Алхіміст приклав руки. Нічого. Він прибрав руки і знову приклав їх. Як і вперше, жодних піктограм він не побачив. Алхіміст повернувся до Химерниці. Висока з чорним волоссям та серпанником через плече.