Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

вважають, що за національним продуктом Китай наздожене Сполучені Штати 2036 року. Банкіри з фірми Ґолдман Сакс вважають, що це станеться 2027 року; бухгалтери з ПрайсвотерхаусКуперс — що 2025 року; а деякі економісти, як-от Енґус Мадисон з Організації економічного співробітництва та розвитку та Нобелівський лавреат Роберт Фоґель, висловлюються навіть за ближчі дати (2020 та 2016 роки відповідно). На те, аби перевершити Захід у сферах військової потужности, інформаційних технологій та енергоздобутку на душу населення, Схід потребуватиме довшого часу, але видається цілком можливим, що після 2050 року східний суспільний розвиток швидко наздоганятиме західного.

Проте залишаються прилипливі сумніви. Всі експертні прогнози, наведені вище, зроблено у 2006-2007 роках, у переддень фінансової кризи, що її ці самі банкіри, бухгалтери та економісти примудрилися не передбачити[468]; треба також пам'ятати, що взагалі головна ідея Різдвяної пісні в прозі полягає в тім, що Скруджеву долю не викарбувано в камені. "Якщо людина зійде з цього шляху, то й кінець буде іншим"[469], — переконує Скрудж Духа. І, звичайно, Різдвяного ранку Скрудж вистрибує з ліжка іншою людиною. "І таким він став добрим другом, таким добрим господарем і такою доброю людиною, — каже Дикенс, — що наше славне старе місто може ним лише пишатися. Та й не тільки наше — будь-яке добре старе місто, містечко чи село в будь-якому куточку нашої доброї старої землі".

Чи Захід, подібно до Скруджа, перевинайде себе в двадцять першому сторіччі, чи залишиться він нагорі? Я хочу запропонувати досить несподівану відповідь на це запитання.

Упродовж цієї книжки я доводив, що велика слабкість більшости спроб пояснити, чому Захід панує, й передбачити, що буде далі, полягає в тім, що провісники, перш ніж пояснити значення історії, загалом брали надто коротку перспективу, дивилися назад лише на кілька сторіч. Це так само, як якби Скрудж спробував вивчити свій урок, поспілкувавшися лише з Духом Нинішнього Різдва.

Але ми краще наслідуватимемо фактичний метод Скруджа, покладемося на слова Духа Минулого Різдва чи зімітуємо Гері Селдона, що перш ніж дивитися в майбутнє галактичної імперії, дослідив багато тисячоліть попередньої історії. Подібно до Скруджа та Селдона, ми маємо визначити не лише, куди нас заведуть поточні тенденції, а й чи генерують ці тенденції сили, що їх підточать. Ми маємо врахувати парадокс розвитку, виявити переваги відсталости й передбачити не лише, якої форми географія надасть суспільному розвиткові, а й як суспільний розвиток змінить значення географії. А коли ми все це зробимо, то побачимо, що історія все одно має круті повороти.

Після Кимерики

 

ам випало жити в цікаві часи. Приблизно від 2000 року встановилися дуже дивні стосунки між світовим західним осередком та його східною периферією. У 1840-ві роки західний осередок став глобальним, поширив свою владу в кожний куток світу й перетворив колись незалежний східний осередок у нову периферію Заходу. Стосунки між осередком та периферією поступово розгорталися приблизно так само, як усі стосунки між осередками та периферіями в історії, хіба що в більшому масштабі. Східняки експлуатували свою дешеву робочу силу та природні ресурси, аби торгувати з багатшим західним осередком. Як часто трапляється на периферіях, деякі люди побачили у відсталості переваги, й Японія перебудувала себе. У 1960-і роки кілька східноазійських країн пішли слідом за нею на глобальний ринок, де домінувала Америка, й досягли успіху, а після 1978 року так само зробив Китай, усталений нарешті в мирі, відповідальності та гнучкості. Величезні маси незаможного населення та місцеві інтелігенції Сходу, що їх раніше західні спостерігачі вважали чинниками відсталости, тепер почали видаватися величезними перевагами. Сходом нарешті поширилася промислова революція, й східні підприємці почали будувати заводи та продавати дешеві товари на Захід (зокрема до Сполучених Штатів).

В цьому сценарії не було нічого особливо нового, й протягом десь десяти років все було добре (але не з погляду західняків, що намагалися конкурувати з дешевими східноазійськими товарами). Однак на початок дев'яностих китайські виробники, подібно до людей на багатьох давніших периферіях, виявили, що не лише найбагатші могли собі дозволити купувати все, що могла потенційно експортувати периферія.

Незвичними східно-західні стосунки зробив розв'язок цієї проблеми, що постав після 2000 року. Навіть попри те, що середній американець заробляв у десять разів більше, ніж середній китайський робітник, Китай ефективно позичав західнякам гроші на купівлю східних товарів. Це відбувалося через інвестиції частини величезного надлишку поточних розрахунків у доларові цінні папери, як-от казначейські зобов'язання США. Купівля сотень мільярдів доларів також штучно утримувала китайську валюту дешевою відносно американської, що далі здешевлювало китайські товари на Заході.

Згідно з аналізом економістів, ці стосунки нагадували шлюб, коли один з подружжя ощадить та інвестує гроші, а другий витрачає й жоден з партнерів не може собі дозволити розлучення. Якби Китай перестав купувати долари, американська валюта могла б упасти й 800 мільярдів американських доларів, що їх Китай вже мав, знецінилися б. З іншого боку, якби американці відмовилися купувати китайські товари, їхній рівень життя поповз би вниз, а легкі кредити висохли б. Американський бойкот міг би спричинити промисловий хаос у Китаї, але Китай міг би відповісти скиданням своїх доларів і руйнацією американської економіки.

Історик Наел Ферґюсон та економіст Мориц Шуларик охристили цю дивну двійку "Кимерикою"[470], зливши слова Китай та Америка, що спричинили яскраве економічне зростання, але були також химерою — сном, що від нього світ врешті-решт мав прокинутися[471]. Американці не можуть вічно позичати китайські гроші на купівлю китайських товарів. Океан дешевих кредитів Кимерики спричинив інфляцію цін активів усіх типів, від скакових коней до нерухомого майна, і 2007 року бульбашки почали лускатися. 2008 року західні економіки зайшли у вільне падання й потягли за собою решту світу. На 2009 рік випарувалися 13 трильйонів доларів споживацького багатства. Кимерика впала.

До початку 2010 року урядові інтервенції відвернули повторення депресії тридцятих років, але все одно колапс Кимерики завдав величезної шкоди. На Сході різко зросло безробіття, фондові біржі поперекидалися, й 2009 року зростання китайської економіки становило заледве половину показників 2007 року. Проте китайське зростання на 7,5 відсотків 2009 року все одно було значно більше, ніж те, чого економіки західного осередку могли сподіватися навіть у найкращі роки. Пекін мусив знайти 586 мільярдів доларів на пакет заходів заради пожвавлювання економіки, але він принаймні мав резерви, аби їх покрити.

Однак на Заході шкода була значно більшою. Сполучені Штати додали до купи наявних боргів 787 мільярдів доларів пакету заходів з