Читати книгу - "Драматичні твори"

Готуючи перший том зібрання драм і комедій, І. К. Тобілевич включив до нього дещо стилістично виправлений текст комедії «Розумний і дурень», який датовано: «1885. Новочеркаськ».

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. 189—282.

1 Новоросія (Новоросійський край) — історична область на півдні України і частково на півдні Росії. Виникла у зв’язку з освоєнням Російською державою території Північного Причорномор’я в другій половині XVIII ст. З 1812 р. охоплювала Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії і Бессарабську область.

Ч о р н о м о р і я.— Йдеться про так звану Чорноморську кордонну лінію (проходила від гирла річки Лаби до Азовського моря по правому березі річки Кубані), куди в 1792 р. було переселено утворене в 1788 р. з колишніх запорізьких козаків Чорноморське козацьке військо, а в наступних десятиліттях — колишні українські козаки з Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, а також українські і російські селяни-втікачі. В 1860 р. Чорноморське козацьке військо було об’єднано з частиною Кавказького лінійного козацького війська і перейменовано на Кубанське, козацьке військо.

3 ... н а П егр а...— Йдеться про релігійне християнське-'свято Петра, яке припадало на 29 червня за ст. ст.

4 Співай кому іншому лазаря! — У Євангелії є оповідання про жебрака Лазаря, який, покритий струпами, лежав під ворітьми багача і радий був крихтам з чужого столу. Старці співали духовну пісню (псальму) про багача і Лазаря, яка перейшла у фольклор, втративши ознаки свого первісного літературного прототипу. В ній йшлося про соціальну нерівність. Пісня була в репертуарі кобзарів і лірників XIX ст. «Співати лазаря» — прикидатися нещасним, прибіднюватись.

5 Пилипівка.— Йдеться про так званий різдвяний піст, який починався, за церковним календарем, у день святого Пилипа — 14 листопада за ст. ст. і тривав до різдва.

6 Несу воду, несу воду, коромисло гнеться — варіант української народної пісні «Несу воду».

7Та туман яром...— варіант української народної пісні «Та туман яром».

8 О й із-за гори та буйний вітер віє — варіант української народної пісні «Ой із-за гори».

9 Покрова — реЛІГІЙне СВЯТО ПОКрОВИ ІірССВЯТОЇ б0Г0р0ДИЦІ, ЩО ВІД’

значається православною церквою 1 жовтня за ст. ст.

НАЙМИЧКА Драма в 5 діях

Вперше надруковано окремою книжкою: Карпенко-Карий І. Наймичка. Драма в 5 діях. Херсон, 1887, с. 1—54.

Вперше виставлено трупою М. Л. Кропивницького (під тимчасовим керівництвом М. К. Садовського) 15 липня 1886 р. в Ростові-на-Дону.

Про задум п’єси і процес роботи над нею С. В. Тобілевич згадує: «Кінчаючи п’єсу «Розумний і дурень», їван Карпович уже мріяв про те, щоб змалюзати прекрасний образ благородної, чесної, незайманої селянської дівчини — цілковиту протилежність образу Мар’яни. Він дуже часто розповідав мені про ідеал хорошої, благородної дівчини-дитини, образ якої переслідував його не тільки в думках, а й у сні. Він прагнув відтворити його в якому-небудь творі і навіть почав уже говорити про окремі моменти того нового твору, ще не знаючи його назви й імені героїні.

Так зароджувався сюжет «Наймички». Мозок Івана Карповича діяв тоді «безперебійно» й без відпочинку. Спав він дуже мало, і я почала турбуватися про його здоров’я.

— От закінчу «Наймичку», тоді й відпочину,— заспокоював він мене.— Треба писати, коли є про що і коли душа прагне роботи [...].

Немало праці поклав Іван Карпович на створення дорогого для нього образу дівчини, сироти, яка рано втратила свою матір і опинилась сама-однісінька на білому світі, без родичів і будь-якої ласкавої опіки. Оповідаючи мені про можливий зміст нової п’єси, в якій та знедолена сирота мусила бути головним персонажем, він цілком випадково назвав її Харити-ною. Так те ім’я й залишилося в п’єсі, він його вже не міняв. Дівчини, такої точнісінько, якою він збирався намалювати свою героїню в «Наймичці», він, звичайно, не бачив, але окремі її риси спостерігав у сгльських Дівчат. Тому його Харитину можна з певністю назвати збірним жіночим образом. У ньому сконцентрувались всі ті характерні особливості молодої дівчини, які захоплювали автора» {Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 213—215). І далі: «Поставити Харитину в остаточне, кругле сирітство, зберігаючи життєву правду, виявилось не так уже й легко для письменника [...}. Тому він аж тричі писав зміст п’єси, не задовольняючись ні однією версією. [...]

Нарешті, вузлик інтриги було ним зав’язано, зміст накреслено і весь сюжетний матеріал розподілено по окремих діях. [...]

— Нехай трохи відстоїться,— сказав він, ховаючи свій зошит з планом і змістом «Наймички» (там же, с. 216). Ще далі С. В. Тобілевич стверджує, що «після того, як була здійснена постановка обох п’єс, дозволених цензурою» (там же, с. 221), тобто, після прем’єр «Розумного і дурня» (9 січня 1886 р.) і «Бондарівни» (31 січня 1886 р.), «Іван Карпович з новим запалом узявся до створення «Наймички». Тепер уже він дуже мало говорив, а весь час був заглиблений у свою творчу роботу» (там же, с. 221). «Нарешті, п’єсу було закінчено й переписано аж двічі, один раз для обробки її остаточно, а вдруге — спеціально для цензури. То було на початку березня місяця 1886 року» (там же, с. 222). Влітку 1886 р. до Новочеркаська прибула українська трупа М. Л. Кропивницького, але на цей раз без нього, під тимчасовим керівництвом М. К. Садовського. «Скориставшися з перебування братів у Новочеркаську,— пише С. В. Тобілевич,— Іван Карпович [...] прочитав їм «Наймичку». Вона давно вже була на розгляді театральної цензури, і ми чекали на її повернення до нас з дня на день. П’єса дужеспо* добалась усім, але кінець її викликав деякі зауваження з боку Саксаганського. Він радив трохи змінити його, викинувши останні слова адвоката: «От так проісшествіє». Казав, що вони можуть розхолодити драматичний настрій у публіки. Іван погодився з ним, переробив кінець, і п’єса ставилась на кону без отих слів. У кінці травня ми одержали цензуровану «Наймичку». Дозвіл на її показ мав дату: «9 травня 1886 року». На сцену вона потрапила 15 липня того ж самого року. Трупа переїхала тоді до Ростова, де