Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Ти відчуваєш мене? — спитав Метью. Він був центром тиші і спокою в моєму осерді. Я кивнула. Він посміхнувся і почав рухатися з навмисною повільністю та обережністю. — Я — в тобі, Діано. Я даю тобі життя.

Ці самі слова я колись сказала йому, рятуючи від смерті, коли він пив мою кров.

Я й не думала тоді, що він їх почує і запам’ятає.

Він знову почав рухатися в мені, повторюючи ці слова, мов заклинання. То була найпростіша, найпрекрасніша і найчистіша форма магії у світі. Метью вже був уплетений у мою душу. Уплетений в моє тіло так само, як і моє було вплетене в його. Моє серце, що впродовж останніх місяців розривалося з кожним сумним дотиком та винуватим поглядом, знову почало зшивати себе воєдино.

Коли над обрієм повільно піднялося сонце, я простягнула руку й торкнулася Метью поміж очей.

— Цікаво, чи можу і я читати твої думки.

— Уже прочитала, — сказав Метью, беручи мої пальці й цілуючи їхні кінчики. — Іще тоді, в Оксфорді, коли ти отримала фото своїх батьків. Ти не розуміла, що ти робиш. Але все одно відповідала й відповідала на запитання, які я не міг поставити тобі уголос.

— А можна, я знову спробую? — спитала я, майже впевнена, що він скаже ні.

— Звісно, що можеш. Якби ти була вампіром, я б уже запропонував тобі свою кров, — відповів Метью, відкинувшись на подушку.

Я трохи повагалася, упорядкувала свої думки і зосередилася насамкінець на одному простому запитанні: як я можу пізнати серце Метью?

Єдина срібляста стрічечка мерехтіла, протягнувшись від мого серця до тої точки на його лобі, де мало б бути третє око, якби він був відьмаком. Стрічечка вкоротилася, притягнула мене ближче, і мої вуста торкнулися його шкіри.

І в моїй голові вибухнула феєрверком безліч образів і звуків. Я побачила Джека та Енні, Філіпа й Ізабо. Я побачила Гелоугласа й інших чоловіків, яких я не знала і які займали вважливі місця у пам’яті Метью. Я побачила Елеонору й Лукаса. Я віднайшла почуття тріумфу, коли він розв’язав якусь важку наукову проблему, почула радісний викрик, коли Метью виїхав верхи із лісу, щоб полювати й убивати, як веліла йому його природа. Я побачила себе — я усміхалася йому.

А потім я побачила обличчя герра Фукса, вампіра, якого я зустріла у Гебрайському кварталі, і чітко почула слова «Мій син, Беньямін».

Я різко відсахнулася, сівши на п’яти і притуливши палець до тремтячих губ.

— Що сталося? — спитав Метью, випрямляючись і насуплюючи брови.

— Герр Фукс! — із жахом поглянула я на нього, боячись, що він подумав найгірше. — Я не здогадалася, що він твій син, що це він — Беньямін. — У тому вампірові й натяку не було на схильність до жаги крові.

— Це не твоя провина. Ти ж не вампір, а Беньямін розказує лише те, що вважає потрібним, — сказав Метью заспокійливим голосом. — Напевне, я відчув його присутність біля тебе: слабкий залишок запаху, якийсь натяк на те, що він був поруч. Саме тому я й подумав, що ти від мене щось приховуєш. Я помилився. Вибач за те, що поставив тебе під сумнів, серденько.

— Але Беньямін мав здогадатися, хто я. Бо твій запах на мені повсюди.

— Звісно, що він здогадався, — невимушено мовив Метью. — Я пошукаю його завтра, але якщо Беньямін не захоче зі мною зустрічатися, то мені нічого не залишиться, як застерегти Гелоугласа та Філіпа. Вони дадуть знати решті родини, що Беньямін знову проявився.

— Застерегти? — спитала я. Коли ж Метью ствердно кивнув, то у мене по спині побігли холодні мурашки.

— Страшнішим за Беньяміна, охопленого жагою крові, є Беньямін умиротворений і спокійний, яким ти його бачила у рабі Лева, — пояснив Метью. — Як казав малий Джек, найстрашніші потвори завжди мають вигляд звичайних людей.

31

Та ніч позначила справжній початок нашого шлюбу. Метью став спокійнішим та зосередженішим, і таким я його ще ніколи не бачила. Лишилися в минулому різкі репліки, раптові зміни напрямку думок та імпульсивні рішення, котрі донині характеризували наші взаємини. Натомість Метью став методичнішим, стриманішим, але все одно смертельно небезпечним. Він став регулярніше харчуватися, виходячи на полювання як у місті, так і в сусідніх селах. У міру того як його м’язи міцнішали й набирали вагу, я, нарешті, побачила те, що колись побачив Філіп: його син, попри свої великі розміри, марнів через відсутність належного харчування.

А в тому місці у мене на грудях, де він пив кров, залишився сріблястий півмісяць. Він був не схожий на інші шрами мого тіла — йому бракувало грубої захисної тканини, такої характерної для решти шрамів. Метью пояснив це властивостями своєї слини, яка закрила місце укусу, водночас не даючи йому повністю загоїтися. Ритуал надпивання крові своєї пари, який виконував Метью, та мій новий ритуал відьминого поцілунку, який забезпечував мені доступ до його думок, давали нам відчуття глибшої інтимності. Ми не завжди кохалися, коли він приходив до мене у ліжко, але коли ми кохалися, то цей акт починався і завершувався отими двома разючими моментами абсолютної чесності, які знімали не лише сумніви Метью, а й мою найбільшу тривогу: що наші таємниці якимось чином нас же і знищать. І навіть коли ми не кохалися, ми говорили відверто й невимушено, про що більшість закоханих можуть тільки мріяти.

Наступного ранку Метью розповів Гелоугласу та П’єру про Беньяміна. Лють Гелоугласа спалахнула й згасла, зате П’єрів страх став тепер проявлятися кожного разу, коли хтось стукав у двері або підходив до мене на базарі. Вампіри шукали його день і ніч, і Метью сам планував ці пошукові експедиції.

Але Беньяміна ніде не можна було знайти. Наче у воду впав.

Настав і закінчився Великдень, і наші плани стосовно Рудольфового весняного свята, яке мало відбутися наступної суботи, дійшли до своєї фінальної стадії. Ми з маестро Хофнагелем перетворили Велику залу на квітучий сад за допомогою горщиків з тюльпанами. Я була в захваті від цього приміщення, з його склепінчастими конструкціями, що тримали арочний дах, наче віти плакучої верби.

— Ми сюди й апельсини імператорські перенесемо, — сказав Хофнагель, сяючи від задоволення цікавою роботою. — І павичів.

У день вистави слуги понаносили з палацу та собору вільні канделябри, щоб створити в гулкому кам’яному приміщенні ілюзію зоряного неба, а