Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Жазель підібгала губи. Хотіла б вона сказати, що зрозуміла, про що говорив Максуд. Але брехати собі вона не звикла. Іншим, та будь ласка. Дівчина зітхнула.

- У будь-якому разі, ти маєш вижити. І врятувати цю фортецю. І нас заразом. - подивилася вона з надією на воїна.

Максуд кивнув головою.

- Щось не так? - запитала дівчина.

Воїн усміхнувся.

- Хіба може бути щось не так у фортеці, яка оточена таким роєм ворогів? - він зітхнув.

Мабуть, їй можна було сказати правду.

- Ця армія не зможе протистояти такому супротивникові, Жазелізе. Вона не витримає тиску такої сили. І фортеця впаде.

Максуд уважно спостерігав за ворогом. Амаліони тасували різні підрозділи. Жазель відкрила рота і беззвучно ковтала повітря, намагаючись видавити з себе хоч слово. Адже це він твердив, що перемога буде за нами. Говорив, що з такою армією ніякий ворог не страшний. Переконував усіх, що вони й у наступ підуть. Саме він!

- Але не лякайся. - обернувся маршал до неї. - Перед цією армією таких завдань ніхто не ставить. Вона й не повинна вистояти.

Воїн розвернувся, залишивши приголомшену Жазель стояти спостерігаючи приголомшливий краєвид зі стіни. Коли вона схаменулась, то Максуд унизу вже розмовляв з алхімістом і Йоші. Дівчина поспішала до них.

- Ми зробили ємність. Тепер вода доступна в нашій системі майже по всій фортеці. - долинув до неї голос будівельника.

- Це добре, Йоші. Але я викликав вас не для…

- Ти вже придумав, де розмістиш їх? - перебив його будівельник.

Максуд зітхнув.

- Ємності для води нехай стоять там, де й стоять. Мені…

- Які ємності? - підняв брови драйтл і додав набагато тихіше. - Зброя.

Максуд насупився. Добре, що Сандрін не було поруч. Але рефлекторно він притис руку ближче до ребер.

- Я ж тобі казав. Бетті.

Воїн остаточно заплутався. Він широко розплющив очі, ніби хотів швидше прокинутися і труснув головою кілька разів.

- Так, Йоші, тепер по порядку. Хто така Бетті і яку зброю хочеш мені показати?

- Бетті - це і є зброя. Ти ж її бачив! - невдоволено говорив драйтл.

- Ти мені нічого не показував. - заперечно похитав головою воїн.

- Хіба? Я ж тобі казав, що маю багато новин. І забув показати? Ох, старий я став. Ну, ходімо, подивишся.

Жазель пішла за ними. Максуд з Йоші йшли попереду, алхіміст і вона одразу позаду них.

- Що там Химерниці? - Запитав Поєднувач. - Вже повбивали одна одну?

Дівчина зауважила, що він явно отримував задоволення від того, що бачив, як вони гризлися між собою.

- У тебе проблеми з Химерницями? - поцікавилася Жазель.

- З брехливими, лицемірними, егоїстичними, що вважають себе вище за всіх інших Відьмами? Ні, жодних. - усміхнувся алхіміст.

- Якби не вони, ми не пробилися б до фортеці.

- Якби не вони, може, й війни не було б. - цілком серйозно відповів Поєднувач.

Жазель похитала головою. Звичайно, вона не дуже любила Химерниць. Колись вона сама стала жертвою їхніх ігор. Але, чим ближче вона впізнавала їх… Ні. Все одно ні. Просто вона зрозуміла, що не всі Химерниці однакові. Сандрін була іншою. Трохи іншою. І Делоріс. Селюстір їй подобалася. Тільки на самому початку вона поводилася, як решта Химерниць. А тепер Жазель починала розрізняти в них людяність. У тій же Дезіре. За всієї її показушності, вона перейшла на бік Максуда. Звичайно, у неї були свої плани щодо цього. І Химерниця Зими поводилася з нею не дуже добре. Хм. Тоді чому Жазель вважала її більш гарною, ніж поганою?

- Ось наша Бетті. - тремтячим тоном сказав Йоші, коли вони вилізли на стіну другого рубежу.

Максуд сів оглянути пристрій. На половину зросту Йоші. Квадратний. По центру розміщена кругла ємність. Під низом пружина. Під кутом до ємності. Воїн здогадався, що в цю ємність мають щось класти і пружина має щось виштовхувати. Але яка від цього користь? Він перевів погляд на Йоші.

- Розумію, розумію. - кивнув будівельник. - Ось дивись.

Йоші взяв невеликий камінь, який лежав поруч із Бетті. Він акуратно уклав його в миску, наспівуючи веселу пісеньку.

- Тепер нам потрібні тумблера. Механізм секретний, але деякі таємниці я видам. Ось тут три тумблери з одного боку, бачиш?

Алхіміст посунув Максуда, щоб найкраще розглянути це кам'яне диво. З одного боку миски знаходилися три перемикачі. Йоші повернув один із них, і пружина стиснулася. Потім другий. Пружина стиснулася сильніше. І третій.

- Натягувати пружину потрібно повільно. А випрямляти, навпаки, швидко. - пояснював будівельник. - Тож у нас тут один тумблер.

Йоші швидко повернув його і камінь з неймовірною швидкістю відлетів. Максуд ледве встиг простежити його поглядом. Будівельник вистрілив дуже праворуч. Камінь високо підлетів у небо і вдарився об скелю, що охоплювала фортецю.

- А по ворогові вона так зможе? - не приховував свого збудження воїн.

- Чи зможе? - посміхнувся Йоші. - Це я туди вистрілив, щоб їх не налякати раніше потрібного. То де їх поставити?

- Їх? - ще сильніше здивувався Максуд.

- Ну, так. У мене чотири такі машини. Чим ти слухаєш? Для інших п'яти нам бракує певних деталей. - зам'явся будівельник. - Але ми щось придумаємо.

Максуд був вражений. Звичайно, такий камінь не міг завдати багато шкоди, але потенційно ця річ могла б їм допомогти.

- Наскільки точно вона стріляє? - спитав воїн.

- Похибка приблизно п'ять кроків на дистанції за сто метрів. Нам потрібно буде розмістити будівельників на першій стіні для коригування пострілів. Для кожної машини.

Максуд кивнув, розуміючи, як це буде складно. Навряд там знайдеться місце для будівельників. Ще при сутичці вони тільки під ногами плутатимуться.

- Якщо Азаніель видасть нам свої запаси певної речовини, то ми зробимо заряди, що будуть горіти. - Йоші розвів руки в сторони, демонструючи їхню уявну силу. - Тоді на ворога впаде вогонь із небес. Але поки він упирається.