Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Як я і припустив у розмові з Рінолом, до відновлення підвальної кімнати залишилося чекати недовго. Наступного дня, після вечері, батько прийшов до мене до бібліотеки, де я вирішив провести решту вечора, бо на вулиці почалася снігова завірюха та повідомив мені, що нарешті все готово і ми можемо починати заряджати захист нашою силою. Разом із тим, він хоче навчити мене, як забирати та перекачувати силу. Ми пішли у ту саму підвальну кімнату, де на нас вже чекав Тайлор. Він явно був не в захваті від того, що мало статися. Я теж краще б повчився с кимось іншим, але вирішив не сперечатися. 

Все виявилося не так важко, як я думав. Звісно, за умови якщо чарівник сам дає згоду на те, щоб хтось торкнувся джерела його сили. Все що треба, це добре сконцентруватися та налаштуватися на магію іншого чарівника. Далі робити так, наче я збираюся створити якесь заклинання, але для цього беру чужу силу. Тільки у цьому випадку мені не треба було створювати щось магічне, а просто пропустити цю силу через себе, та направити її донизу, через ноги, у саму основу замку. Далі вона вже сама піде по променях і наповнить захисну стіну навколо. 

Я трохи потренувався з Тайлором під пильним наглядом батька, а потім і він сам ліг на камінь і я мав по справжньому стати до діла. Вгамувати хвилювання було дуже важко, на щастя мене ніхто не квапив і в мене був час на те, щоб згадати всі свої уроки контролю емоцій, коли я вчився опановувати блискавку. Врешті, це мені допомогло. Я приклав руки до грудей Тайлора та Діраса. Сконцентрувався на їх сили. Це було так незвично. Чужа, неприємна магія Тайлора та рідна, майже така сама як у мене, магія батька. Тепер я розумію, чому Дірас так захопився, коли я вперше підживлював захист. 

Тайлор ледве чутно застогнав. У мене заворушився черв'ячок зловтіхи, хоч трохи, але мені вдалося помститися хлопцеві за його підступне присипляння. На жаль, мені й самому було не дуже приємно. Я сконцентрувався на сили, яка текла через праву руку, під якою лежала рідна мені людина. Навіть трохи очі прикрив. Як би не повторити помилку батька. Але він і сам пам'ятав свій прикрий досвід, тому вчасно зупинив мене. Подякував за чудову роботу, та відправив спати. 

На наступний вечір вже я лежав на тому самому камені під правою рукою батька. Та знову насолоджувався процесом. На лівому камені лежав Майкон.

Наступною парою стали Орсем та Аїн. Дірас обрав їх у пару навмисно. Як він мені пояснив, у Сема найбільш чужа, тому дуже неприємна магія, і я це знав, на своєму досвіді. Позаяк хлопець вже давно ходить із заблокованою силою, джерело його наповнене настільки, що скоро йому може бути погано. Як тільки Дірас торкнеться джерела, енергія полеться з подвійною силою. І щоб не зійти з розуму та проконтролювати цей процес, Дірас запросив на другий камінь Аїна, бо в нього найближча магія серед усіх і так буде легше перенести ті неприємні відчуття.

Далі на черзі були Рін та Чейз. Потім Елан та ще раз Тайлор, бо через участь Діраса у підживленні, один чарівник залишався без пари. І наостанок до підвалу пішли Тіса та Торен. Дірас надав мені можливість ще раз самостійно перекачати магічну силу у захист, для того, щоб добре засвоїти нові навички.

Тіса проходила через це вперше, але те що забирати силу буду саме я, її трохи заспокоїло. Вона, хоч і не боялася Діраса так само як хлопці, але все ж зі мною їй було простіше. Торен взагалі ніяк не виказав своїх емоцій, або, як і завжди добре їх приховав, або його не дивувало, що Дірас навчив свого сина та довірив йому таку важливу справу. 

Магічна стіна була відновлена. Тепер можна було не боятися раптового нападу ворога, або проникнення якогось недруга. Врахувавши недоліки, Дірас та Тайлор зробили так, що один вибух у підвалі вже не міг так легко відключити магічний захист замку. Майстри поставили туди нові, міцніші двері, які відтепер будуть замкнені не тільки на звичайний замок, а й на чарівній. Ще тепер там завжди чергуватимуть вартові.

На жаль, на відновлення звичайної, кам‘яної стіни, знадобиться значно більше часу. Ще й зимова пора ускладнювала роботу. Звісно, Дірас пропонував майстрам нашу допомогу, але вони ввічливо відмовилися. У них уже був свій досвід та налагоджена схема роботи й вони б не хотіли, щоб хтось втручався в неї. Можливо, вони трохи побоювалися працювати разом із чарівниками, адже Дірас запросив їх з Вейку. Вони знали, хто живе в цьому замку, але ніколи так близько з ними не контактували. Однак, ніхто наполягати не став.

Перевертні не могли чекати, поки все повністю відбудеться, адже це могло затягнутися на декілька місяців, може навіть на пів року. Тому, на наступний день після того, як ми остаточно відновили наш магічний захист, вони почали збиратися додому. Для більшої безпеки, вони збиралися рушити у дорогу всі разом. Також, маленька родина Роні збиралася деякий час пожити разом зі зграєю старшого сина Декса. Тож Дірас вирішив влаштувати спільну вечерю, щоб трохи посидіти з ними перед від'їздом та попрощатися. Родина Роні, разом із Тарелом та Дексом, та я з батьком, зібралися у просторій їдальні на першому поверсі. Мабуть, колись ця кімната використовувалась колишнім власником для проведення бенкетів.  

- Мамо, а може нам залишитися поки тут? - раптом запропонувала Еріс, дочекавшись влучного моменту між розмовами дорослих. 

- Ні доню, - ласкаво відмовила Санті, - скоро відновиться навчання, всі будуть зайняті своїми справами. Нам теж є чим зайнятися, крім того, як сидіти у замку.  

- Навіщо ж просто сидіти? - не здавалась Еріс. - Поки ми чекали вас тут, ми теж навчалися разом із хлопцями. Було дуже цікаво, особливо на уроках Міріон. Пам'ятаєш, я тобі розповідала? А ви з татом могли б продовжити охороняти замок. 

Санті терпляче вислухала свою доньку, але все одно відмовила.

- Але чому? - обурилася Еріс.

- Я вже пояснила, - зітхнувши, відповіла їй мати. 

- Але я не хочу їхати! Може тоді тільки ми залишимося? - вона глянула на близнюків.