Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Альбрехт досить хитро обхитрив усіх. Хоча, щоб довести невинність, йому довелося підставити себе під кулю. Альбрехт йому майже одразу, як його зцілили, розповів усе, як було.

Хорос дочку навіть слухати не хотів. Через заклинання Акустик він та його родина були зганьблені. Після того, як усі в селі почули правду, її ніхто не пошкодував. Батько змусив Софію піти та заборонив повертатися. Це було жорстоке рішення. Але заслужене. Тепер треба було думати, що робити з Крісом.

Мерліну не хотілося займатися зараз цією справою. Його думки цілком і повністю були у Заргансі. Чарівник скучив за своєю нареченою і хотів швидше повернутися до неї.

У двері тихо постукали і зайшов син хазяїна будинку, де Мерлін на час зупинився.

- Ваша Величність, Вам лист зі столиці!

Губи Мерліна здригнулися і розпливлися у посмішці. Забравши конверт, він попросив залишити його наодинці. Розкривши, чарівник підніс списаний лист до обличчя. Папір залишив на собі запах її парфумів. Вдихнувши його, Мерлін ще більше захотів обійняти скоріше Канну.

Вибач, якщо відволікаю. Я не написала, якби все було не так серйозно. Надійшла звістка від графа Локстерна, що кораблі Морла наближаються до Віджио. Думаю він нас обдурив, змусивши думати, що нападе з перевалу.

Я хотіла взяти твоє військо, щоб вирушити на допомогу, але мені не дозволили. Поки що в мене мало прав. Я просто жінка. А для цього потрібний титул Великої герцогині.

Еміль сказав, що писав листа до столиці, але, мабуть, ти тоді вже поїхав і не одержав його. Я зібрала своє військо, з яким боролася тоді за Віджио! Але ти розумієш, вони не воїни.

Нам дуже потрібна твоя допомога. Накажи своїй армії їхати у Віджио.

Дорогий мій Мерлін, сподіваюся ти не гніваєшся на мене, що я поїхала туди. Я буду обережною! Моїм друзям потрібна допомога.

Передавай привіт дочці. Сподіваюся, ти пам'ятаєш, що після весілля збирався її удочерити! Вона якось обмовилася, що хотіла б мати титул. Загалом про це мріють усі дівчатка.

Ми сподіваємося на швидку твою допомогу. А поки що я, Еміль, Джефрі та Хейл будемо обороняти місто до твого приїзду.

Твоя Канна.

Руки чарівника затремтіли, і лист упав на підлогу. Він, не ставши його піднімати, кинувся шукати того хлопчика. Мерлін негайно написав наказ до столиці. Посол не встиг би прибути вчасно, тому для цієї справи підійшов сокіл, який кілька днів тому приніс листа від Ради.

Після кількох місяців перемир'я Мерлін не очікував, що Морл знову нападе. Свій чарівний меч Саїр він завжди носив із собою поза стінами зарганського замку. А ось його обладунки залишились у столиці. Поїздка туди зайняла б у нього два дні. А це занадто багато для ситуації, що склалася.

Вилаявшись, Мерлін пішов повідомити Раду з Альбрехтом, що він їде. Великий герцог сподівався, що вони завтра вирушать до Заргансу, адже ні обладунків, ні зброї у них із собою не було. Тим паче, Альбрехт не міг ходити.

Але тільки-но почувши, що її мати у Віджио, Рада навідріз відмовилася їхати у Зарганс. Мерліну довелося її взяти з собою, хоч від неї зараз мало користі. Само собою, Альбрехт ув'язався слідом. Хлопець не хотів більше залишатися тут. Він пообіцяв допомагати пораненим у місті.

Мерлін погодився на їх умовляння лише за умови, що вони носа не висовуватимуть з міста і не лізтимуть куди не треба. Альбрехт і Рада глянули на нього, як на ідіота. Хто ж лізтиме на поле битви без обладунків та зброї?

Великий герцог тільки зараз пошкодував, що йому раніше не спадало на думку побудувати телепорт із Зарганса у Віджио, так вдалося б перекинути військо швидше.

Вони не чекали ранку. Через те, що Альбрехту все ще потрібен був спокій, їм довелося їхати на кареті.

Хлопець був радий нарешті виїхати з цього села. Він відчував, що йому не завадив би ще один день відлежатись. Сил зовсім не було. Але залишатися чи їхати до Заргансу не хотів.

Ця поїздка виявилася для нього важкою. Хлопець навіть хотів, щоб його залишили у готелі наступного ранку. Весь час він проспав у кареті.

Рада турбувалася за друга. У нього поки що не було можливості зробити собі знеболювальне. І хоч рану зцілили, біль нікуди не зник. Взагалі диво, що він на цю ногу ставав, хоч бігати вже не міг, та й ходив тяжко.

- Скоро приїдемо до Віджио ти зможеш лягти у ліжко! - дівчина перевела погляд на Мерліна, який сидів навпроти. – А як ми потрапимо до міста, якщо на пустці йде битва?

- Крім головних воріт, там є ще потаємних кілька! Вони знаходяться в іншій частині міста.

Склавши руки, Мерлін знову повернувся до вікна. Він не мав бажання поки ні з ким спілкуватися. Всі його думки були зайняті Канною, яка зараз може вже боролася. Йому хотілося вірити, що все з нею добре, але чомусь хвилювався все сильніше.

Йому сьогодні вранці доповіли, що керує армією не Морл а Леліла. Мерлін цьому не дуже зрадів. Принцеса була жорстокіша і рішучіша за брата. Вона б не відступила навіть якщо вирішувалася доля її воїнів. Пожертвувала б останнім, якби було потрібно.

«Дарма ти поїхала туди… Погані в мене передчуття! Адже замок не просто так почорнів! Якби не вона, а я отримав листа від графа, можна було б змусити її залишитися в столиці! – Мерлін поринув ще глибше у свої думки. - Моя люба Канна. Вибач, що недооцінюю твою силу. Але мені важко, коли знаю, що тобі загрожує небезпека!