Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

опинилися повністю всередині.

— Застебни мене.

Котьяр запечатав тулуб, як вона йому показувала, вдягнув на

неї шолом і закріпив його. Дисплей усередині шолома загорівся

програмою завантаження. Боббі оточив тихий гул майже за

межею її чуттів. Вона активувала систему мікродвигунів

і насосів, які приводять у дію екзомускулатуру, й підвелася на

руки.

У погляді Котьяра читалося запитання. Боббі увімкнула

зовнішні динаміки і сказала:

— Ага, тут усе наче добре. Зелене світло за всіма пунктами.

Вона без зусиль стала на ноги й відчула, як кінцівками тече

давнє відчуття майже нестримної енергії. Знала: якщо сильно

відштовхнеться ногами, то вдариться об стелю і пошкодить її.

Раптовий рух рукою може відкинути важке ліжко з балдахіном

на інший бік кімнати або розтрощити Котьяру хребет. Це

змушувало її рухатися з обачністю, набутою після довгих

тренувань.

Котьяр потягнувся під полу піджака і витягнув звідти один

з тих глянсових чорних пістолетів, що випльовують свинець.

Боббі знала, що охоронці зарядили їх пластиковими кулями

високої потужності, які не проб’ють діри в обшивці. Такі ж кулі

будуть у охоронців Мао. Він хотів запропонувати їй пістолет, але

тоді порівняв товщину її броньованих пальців і значно менший

отвір для пальця навколо гачка й розвів руками на знак

вибачення.

— Мені це не знадобиться.

Її голос лунав грубо, металево і нелюдськи.

Котьяр знову посміхнувся.

— Як скажеш.

* * *

Боббі влупила по кнопці для виклику кільового ліфта, заходила по зоні відпочинку, щоби призвичаїти рефлекси до

броні. Між намаганням поворухнути кінцівкою і реакцією

костюма була затримка в наносекунду. Через це їй трохи

здавалося, що вона ходить уві сні, ніби бажання поворушити

кінцівкою і сам рух ніяк не пов’язані. Години тренувань

і практики загалом притлумлювали це дивне відчуття, коли

Боббі знову надягала броню, але завжди потрібно кілька хвилин

походити, аби це подолати.

Авасарала прийшла у зону відпочинку з каюти, яка слугувала

їм за вузол зв’язку, й сіла за барною стійкою. Налила собі

склянку міцного джину, а потім згадала вичавити дольку лайма.

Стара останнім часом пила значно більше. Але хто Боббі така, щоб вказувати їй на це? Може, це допомагало Авасаралі заснути.

Коли ліфт не приїхав за кілька хвилин, вона загупотіла до

панелі й ударила по кнопці ще кілька разів. Маленький екран

повідомив: «НЕ ПРАЦЮЄ».

— Дідько, — сказала Боббі собі під носа. — Вони справді нас

викрадають.

Вона не вимкнула зовнішніх динаміків, і грубий голос з її

костюма промчав луною по кімнаті. Авасарала, не підводячи

очей від джину, сказала:

— Пам’ятай, що я казала.

— Га? — озвалася Боббі, не звертаючи уваги.

Вона незграбно полізла трапом до люка над головою

і натиснула на кнопку. Люк розчинився. Тобто всі досі вдавали, ніби це не викрадення. Несправний ліфт ще можна пояснити.

А от чому заступниця Генерального секретаря заблокована від

решти корабля, пояснити було складніше. Може, вони

вирішили, що жінка за сімдесят не матиме охоти лізти трапом, тож вистачить і вимкненого ліфта. Може, вони мали слушність.

Скидалося справді на те, що Авасарала не збиралася видиратися

на п’ятдесят метрів угору, навіть за такої сили тяжіння.

— Ніхто з них не був на Ганімеді, — сказала Авасарала.

— Добре, — відповіла Боббі на цю, здавалося, недоречність.

— Скількох би ти не вбила, цього не вистачить, щоби

повернути твою чоту, — закінчила Авасарала, залпом

допиваючи

джин,

відштовхнулася

від

барної

стійки

і попрямувала до своєї каюти.

Боббі промовчала. Коли вилізла на палубу вище, люк за нею

зачинився.

Цю броню розробили саме для таких завдань. Перші

розвідувальні костюми класу Голіаф збудували для штурмових

загонів піхоти, задіяних у боях на борту. Тобто їх розробили для

максимальної маневреності в тісному