Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

військовослужбовців і членів їх сімей, пенсіонерів, інвалідів, необхідними товарами споживання, ліками тощо. Це відповідатиме виконанню завдань соціальної держави, якою проголошено Україну (стаття 1 Конституції України), щодо створення гідних умов для життя людини, забезпечення захисту її соціально-економічних прав, функціонування ефективної системи соціальних послуг (статті 13,46,48,49 Конституції України)».

Таке визначення цілей Конституційним Судом викликає зауваження із-за розрізнення суб’єктів, стосовно яких ці цілі переслідуються. Підприємств і організацій Укоопспілки мета залучення до сплати податків не стосується, а державних підприємств, крім військової торгівлі та аптек, — стосується. Мета створення умов для соціальної діяльності підприємств Укоопспілки, військової торгівлі та аптек стосується, а інших підприємств — ні. Тож унаслідок рішення Конституційного суду певні суб’єкти підприємницької діяльності отримали право на пільги незалежно від місця здійснення торговельної діяльності, а інші — не отримали такої пільги, хоч би вони здійснювали торгівлю виключно у селах. Це свідчить про те, що телеологічне тлумачення є надзвичайно складним способом тлумачення, яким фахівці мають прагнути оволодіти. Видається, що якраз характер тлумачення законодавчого положення, про яке йдеться, став причиною внесення до нього змін Законом «Про внесення зміни до статті 1 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”» від 23 лютого 2006 р.

Проте в іншому випадку Конституційний Суд дійшов висновку про те, що мету правової норми визначити взагалі неможливо. У рішенні в справі про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу Конституційний Суд послався на те, що ні положення Закону «Про вищу освіту», ні позиції органів державної влади не дають змогу визначити мету встановлення таких вікових обмежень[310]. Суддя В. М. Шаповал в окремій думці зауважив, що доцільно було б врахувати цілі пільгового пенсійного забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників, до яких належать керівники цих закладів. Однією із таких цілей у ст. 24 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» називається «систематичне оновлення наукових кадрів». Але визначати мету правових норм в порядку аналогії закону, як видається, було б неправильним. Визначення мети правової норми у цьому випадку слід було здійснити виходячи із сутності і змісту відповідних відносин, а із ст. 24 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність» можна отримати тільки певну підказку. Правда, у такій підказці не було будь-якої необхідності, бо мета правової норми була очевидною, якщо звернутись до суспільних відносин та побачити панування геронтократії у сфері, про яку йдеться.

Ще в одному рішенні Конституційний Суд не помітив також очевидну мету правових норм, що повинна була визначатись, виходячи із сутності і змісту відповідних суспільних відносин. Йдеться про рішення Конституційного Суду України у справі щодо строків перебування на посту Президента України[311]. Л. Д. Кучма вперше обирався Президентом України до прийняття Конституції України, а тому з’явилась думка про те, що перший строк його перебування на посту Президента України не може зараховуватись при застосуванні частини третьої ст. 103 Конституції України, відповідно до якої «одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд». Відсутність в Україні нормативно закріплених правил тлумачення нормативно-правових актів, в тому числі і положень Конституції не давала можливості зробити однозначний висновок з метою вирішення справи. За таких умов Конституційний Суд визнав, що «особа, яку вперше було обрано Президентом України за Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році». Суддя Конституційного Суду В. М. Шаповал в окремій думці звернув увагу на те, що Конституційний Суд проігнорував один із способів тлумачення Конституції, яким є цільовий (телеологічний) спосіб. Суддя Конституційного Суду М. Д. Савенко також зазначив в окремій думці на те, що Конституційний Суд «мав застосувати телеологічне тлумачення і з’ясувати мету положення частини третьої статті 103 Конституції України».

Але ж ця мета не сформульована в Конституції чи іншому законі. Тому вона мала бути встановлена, виходячи із сутності і змісту відповідних відносин. Обмеження строків перебування однієї особи на посту Президента України має очевидну об’єктивну ціль: не допустити отримання однією особою таких важелів впливу на окремих людей і суспільство, які створили б передумови для узурпації державної влади. А про отримання відповідною особою таких важелів свідчили одностайні висновки науковців провідних наукових установ України на користь цієї особи, які (висновки) були надані в Конституційний Суд. Але Конституційний Суд не дав телеологічного тлумачення частини третьої ст. 103 Конституції України. Тим самим у зв’язку із внесенням змін до Конституції України відкрилась можливість для неврахування і надалі строку перебування на посту Президента України особи, яка була обрана Президентом до внесення змін до Конституції, що стосуються повноважень Президента України.

У рішенні в справі про смертну кару Конституційний Суд спочатку зазначає на невідповідність смертної кари цілям покарання. З цим можна було б погодитись, якби не та обставина, що на час розгляду справи Конституційним Судом у ст. 22 чинного на той час Кримінального кодексу[312] цілі будь-якого кримінального покарання були чітко визначеними. Такими були виправлення та перевиховання засуджених, а також попередження здійснення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (часткова і загальна превенція). Перші дві цілі (виправлення і перевиховання засуджених) положеннями Кримінального кодексу, якими встановлюється смертна кара, переслідуватись не можуть. Але ж цілі попередження злочинів смертна кара служить. І про це свідчить досвід різних народів і країн, і різних часів. І не було ніяких підстав для твердження про те, що всі цілі покарання, на які зазначалось у ст. 22 КК України 1960 р., мають переслідуватись усіма видами покарань, що передбачені цим Кодексом.

6. Без врахування цілі не може бути задовільно витлумачене наступне положення частини третьої ст. 5 Закону «Про охорону праці»: «До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку