Читати книгу - "Велика маленька брехня"

Перрі підтягувався на турніку, а хлопці рахували. Його плечі легко рухалися. Він мусив підібгати під себе ноги, бо турнік був закріплений надто низько. Він завжди був у хорошій спортивній формі.

Може, Селеста приховувала якусь хворобливу, нездорову частину самої себе, котрій подобалось так жити, котра хоче такого безсоромного, брудного шлюбу. Саме так вона почувалася. Ніби вони з Перрі займалися дивними, огидними та збоченими сексуальними практиками.

А секс і був частиною цього.

Завжди після цього вони займалися сексом. По завершенні всього. Близько п’ятої ранку. Шалений і злий секс, із сльозами, що струменіли з очей обох, та ніжними вибаченнями і обіцянками, що їх вони промовляли знову і знову. «Більше ніколи, я присягаюся життям, ніколи більше, це мусить припинитися, ми маємо це зупинити, нам треба звернутися по допомогу, більше ніколи.»

— Ну годі, — сказала вона хлопцям. — Давайте нарешті підемо до крамниці, доки вона не зачинилася. Перрі стрибнув на землю та підхопив під руки обох близнюків.

— А, зловив!

Чи любила вона його так само сильно, як і ненавиділа? Чи ненавиділа вона його так само сильно, як любила?

— Треба пошукати іншого терапевта, — сказала вона йому вранці.

— Твоя правда — відповів він, ніби це дійсно було можливо. — Коли я повернусь, ми про це поговоримо.

Завтра він відлітав до Відня. На саміт, який спонсорувала його фірма. Він виголошуватиме ключову промову на якусь страшенно складну та глобальну тему. У тій промові буде повно абревіатур та незрозумілих слів, і він стоятиме з маленькою указкою та червоною цяткою від лазерної указки, водитиме по презентації, яку підготує його асистент.

Перрі часто їздив у відрядження. Часом, здавалося, що він — немов відхилення від норми її життя. Відвідувач. Її справжнє життя тривало тоді, коли його не було. Те, що трапилося, не мало ніякого значення, бо він завжди кудись збирався їхати — наступного дня чи наступного тижня.

Два роки тому вони ходили до сімейного терапевта. Селеста була сповнена надії, та щойно побачила дешеву канапу із шкірозамінника та нетерпляче й серйозне обличчя терапевта, зрозуміла, що помилилася. Вона спостерігала, наскільки вищий Перрі за консультанта — в плані інтелекту і соціального становища, — і одразу зрозуміла, що то був їхній перший і останній візит.

Вони так і не сказали терапевту правди. Говорили, що Перрі дратується через те, що Селеста пізно прокидається і постійно спізнюється. Селеста ж кілька разів промовила «Перрі розлютився».

Як вони могли зізнатися цілком чужій людині, що відбувається у їхньому шлюбі. Такий сором. Така огидна поведінка. Вони виглядали гарною парою. Люди їм постійно це казали. Ними захоплювалися, їм заздрили. У них були всі привілеї на світі. Закордонні подорожі. Чудовий будинок.

Так поводитися з їхнього боку було нечемно та невдячно.

— Просто припиніть це, — найімовірніше сказала б ця приємна, енергійна жінка, з осудом та відразою.

Селеста хотіла б, щоб терапевт сама здогадалася. Вона хотіла, щоб та поставила якесь правильне запитання. Однак лікарка так і не спромоглася на це.

З кабінету терапевта обоє вискочили з неймовірною радістю, адже їхні випробування закінчилось, вони вільні. Тож посеред білого дня пара подалася до готельного бару випити, вони фліртували і не могли розчепити рук. Не допивши свого напою, Перрі раптом підвівся, взяв її за руку та повів до рецепції. Вони зняли кімнату. В буквальному сенсі. Смішно. Смішно і еротично. Ніби той терапевт і справді все виправив. Зрештою, скільки пар взагалі таке роблять? Опісля ж вона почувалася розхристаною, сексуальною і сповненою розпачу.

— То де ця крамниця шкільної форми? — запитав Перрі, як вони поверталися до чотирикутника шкільного двору.

— Не знаю, — відповіла Селеста. — Звідки мені знати? І чого б я мала це знати?

— Ви сказали, крамниця форми? Вона ось там.

Селеста озирнулася. Голос належав яскравій тендітній жінці, яку вона пам’ятала з орієнтаційної зустрічі. Жінка, чия донька стверджувала, буцімто Зіггі намагався її задушити. З нею була кучерява маленька дівчинка.

— Я — Рената, — представилася жінка. — Ми з вами зустрічалися минулого року під час орієнтаційного дня. Ви подруга Маделін Мак-Кензі, чи не так? Амабелло, припини. Що ти робиш? — мала трималася за білу сорочку матері, соромливо ховалася за нею та крутилася. — Вийди та скажи «Добрий день». Ці хлопчики вчитимуться у твоєму класі. Вони — однояйцеві близнюки. Це так цікаво! — Вона подивилася на Перрі, біля ніг котрого стояли хлопчики. — Як ви взагалі їх розрізняєте?

— Перрі, — він простягнув руку для привітання. — А ми їх не розрізняємо. Поняття не маю, хто з них хто.

Рената жваво потисла руку Перрі. Жінки завжди западали на Перрі. Їх підкорювала його білозуба усмішка Тома Круза та те, з якою увагою він до них ставився.

— Рената. Рада зустрічі. Ви за формою для хлопчиків? Чудово! Амабелла збиралася піти з нянею, але рада директорів закінчилася рано, тож я вирішила піти сама.

Перрі кивав, ніби все це його страшенно цікавило.

Рената стишила голос.

— Амабелла стала трохи тривожною після того інциденту у школі. Ваша дружина вам розповідала? Хлопчик намагався задушити Амабеллу у день орієнтаційної зустрічі. У неї на шиї лишилися синці. Хлопчик на ім’я Зіггі. Я серйозно замислювалася над тим, чи не заявити у поліцію.

— Який жах, — сказав Перрі. — Господи, бідолашна дівчинка.

—Та-а-а-т, — покликав Макс та потягнув Перрі за руку. — Ходім.

— Я перепрошую, — Рената радісно подивилася на Селесту. — Може, я щойно необачно вчинила. Мені здалось, що ви та Маделін святкували день народження разом із мамою того хлопчика? Джейн? Чи як її звали? Така молодесенька. Я ще думала, що вона — няня. Може, ви взагалі найкращі подруги? Я чула ви втрьох пили шампанське! З самого ранку!

— Зіггі? — Перрі насупився. — Ми не знаємо жодних хлопчиків на ім’я Зіггі, правда?

Селеста прочистила горло.

— Я познайомилася із Джейн того ранку, — сказала вона Ренаті. — Вона підвезла Маделін, після того, як та розтягнула зв’язки. Вона була, ну принаймні здавалася, дуже милою.

Селеста не дуже хотіла, щоб її пов’язували з мамою хулігана, але з іншого боку, Джейн їй сподобалась, і бідолашна дівчина виглядала зовсім шокованою, коли донька Ренати вказала на Зіггі.

— Вона помиляється, ось що, — сказала Рената. — Вона категорично відмовлялася прийняти той факт, що її дорогоцінний хлопчик вчинив те, що вчинив. Я наказала Амабеллі триматися від нього якнайдалі. І на вашому місці, я б ваших хлопців теж попередила.

— Мабуть, слушна порада, — сказав Перрі. — Ми б не хотіли, щоб вони потрапили у погану компанію з першого ж дня. —