Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

    Цікаво, чи буде він провокувати мене? Якщо так, треба триматися до останнього, й не дати йому зрозуміти, що йому вдалося наступити на щось, що визиває у мене паніку, страх, чи гнів.

    Коли зібрання закінчилося - ледь витримав, бо з'явилося те тягнуче й в'язке відчуття очікування чогось колосального, - прийшов до себе в кімнату. Швидко поївши, я став чекати ночі, згадуючи усі прийоми, які знав до цього.

    Також приблизно уявив ті, які я буду використовувати проти гібрида, якщо битві все-таки бути. Про прийоми з енергією, про яку я дізнався в Академії - з'являлось пару разів у підручниках, але мені довелося потім доволі довго мучатися, щоб знайти пояснення того, що це і як керувати, - я теж згадав. Той гібрид точно не буде очікувати, якщо я окрім своїх викрутасів з природою та іншим буду використовувати ще й власну енергію. Якщо, звісно, він теж не буде практикувати подібне...

..

..

..

..

..

    Молодий амфігор - а саме так я вирішив називати наш вид тепер, правда, не знаю, чому саме ця назва першою прийшла мені в голову, - сидів на великому камені, огорнувши лапи довгим хвостом, на кінці якого був шип. Побачивши мене, від зістрибнув з нагрітого місця, й вже, схоже, по звичці вишкірившись, прогарчав:

— Ну що, готовий? - Одразу перейшов до діла він.

— До чого саме я повинен бути готовий? - Знову почав намагатися вибісити його я.

— До нашої з тобою битви. 

— А, он ти про що. - Мовив повільно я, наче до цього я взагалі ніяк не думав на рахунок битви, й навіть не передбачав, що вона буде, хоча насправді усе було по-іншому. - Гадаю, що готовий.

— Я тебе по землі розмажу. - Гарикнув він, і розправивши крила, злетів до неба, випускаючи у мене декілька стовбурів вогню.

    Я швидко ухилився, я наніс удар у відповідь - спочатку завдяки енергії вітру з силою вдарив о кам'яний початок гори, а потім обпік шкіру з не дуже товстою лускою вогнем. Той загорлав, але так просто явно не збирався здаватися. 

    Коли він спробував у відповідь використати силу вітру, нічого майже не вийшло. Точніше, вийшло, але вітер майже не піддавався йому. Його потоки лиш трохи вдарилися в мене й зникли, наче їх не було.

    Я підлетів до нього і вишкірився, коли він лежав на землі, впавши з кам'яної «стіни» скелі. Навіть власної енергії використовувати не довелося. Як же це смішно.

— Теж мені. - Хмикнув. - Чихуахуа напала на вівчарку, гадаючи, що може відпугнути лаєм. А як лай не допоміг, почала думати, що коротенькими лапками зноме залишити хоча б одну подряпину на тілі більш великої собаки.

    Приземлившись біля нього, я почав його оглядати. Наче, не сильно постраждав від полум'я, хоча від гібрида до сих пір йшов легкий пар. Той вбивче подивився на мене й почав намагатися вставати.

— Я тобі ще покажу вівчарку... - Тихо казав він, і його хвіст легенько смикався від роздратування.

    Цікаво, це дійсно все, на що він поки що здібний, чи буде ще якесь «шоу»?

    Коли він лозами спробував схопити мене, я відійшов на два кроки і спалив нещасні рослини. Відчувши великого лося поблизу, я взяв його під контроль без проблем - знову далися взнаки мої тренування, які допомогли мені відкрити майже повний потенціал моїх цікавих здібностей, - я направив його на амфігора, який поступово підіймав у повітря невеличкий камінь. Схоже, і той давався йому теж насилу.

    Рога лося потрапили прямо в ціль, притиснувши амфігора до дерева поблизу. Те похитнулося від різкого вирізання, але вистояли. Змусив лося бити гібрида, куди потрапить, а сам тим часом взяв більший камінь та відвівши тварину, щоб не постраждала - все-таки, лось не винен у пихатості цього амфігора, - кинув камінь прямо на молодого гібрида.

    Той зміг ледь втримати камінь біля себе, але той всеодно впав на його задні лапи. Амфігор загорлав від болю. Я підняв камінь власними лапами - на секунду знову з'явилась важкість у тілі, яка, наче, інколи допомагає мені, - я відкинув його кудись в біг та подивився на гібрида, який важко дихав.

— Ну як? - З легким знущанням у голосі запитав я, дивлячись на нього. - Все ще хочеш продовжити?

— Хто ти, Боги б тебе побрали?... - Тихо запитав він, і в його очах я побачив страх, який гібрид вже не намагався приховати від мене.

— Я той, хто може знищити тебе одним махом. - Прогарчав я, трохи вигнувши шию і трохи примружившись.

    У голові чомусь з'явилася думка, яку я побоявся озвучити уголос - я той, хто може захопити усі міста одним махом, але стримується через власні принципи й моралі.

    Віднісши амфігора назад до Великої Гори, допомогши дійти до його кімнати, яка була доволі близько й отримавши тихе «дякую» - він явно цього не хотів казати, але через чемність все-таки буркнув тиху подяку, - пішов до себе. Йти було доволі далеко, але я не поспішав, вирішивши йти повільно, думаючи над різним.

     Цей сплеск дивних емоцій та дивні думки... Це був наче не я. Бо зазвичай навіть не дивлячись на свій холодний характер, я не думаю над тим, щоб підкорити когось, а уж тим паче цілі селища та міста заради своєї вигоди. Так, тварин я підкоряю, але частіше за все, коли хочу захиститися.

     Треба буде прослідкувати за цими сплесками. Якщо вони продовжуться, тоді треба буде до когось звернутися по допомогу. Може, хтось з гібридів знає, що зі мною відбувається...