Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"

— Вона так любила вирощувати м'яту! Ця трава була в усіх сусідів!

— Я постійно пив чай з м'ятою, — посміхаючись каже Єремій.

— А ще постійно носила червону ниточку на зап'ясті...

"Ниточку?" — знов задумалася Агнеса.

Так минув вечір і бабуся наготувала для колег спальне місце. Що правда... лиш одне...

— Надобраніч, дітки, — сказала бабуся Люда і пішла спати до себе у кімнату.

Майстриня зводити людей, простіше кажучи сваха, вирішила звести і Єремія з Агнесою, не в силах зрозуміти, як це можливо, щоб хлопець жив із дівчиною і був для неї лиш колегою, ще й приїхав із дівчиною на день народження.

— Я... я можу поспати на підлозі... — соромлячись почав Єремій.

Агнеса, дивлячись на ліжко кам'яним поглядом, спитала:

— Не змерзнеш? Тут навіть килиму немає.

— Я...

— Давай вже просто ляжемо спати, — із цими словами дівчина забралась на ліжко і, накрившись ковдрою, повернулась до Єремія спиною.

Хлопець повторив за Агнесою і теж ліг до неї спиною.

Єремій не міг заснути, але і боявся поворушитись, щоб не розбудити Агнесу. Він лежав на боці, раз за разом прокручуючи в голові різні думки, якісь сумні моменти, хвилями до нього приходила ностальгія, за якимись щасливими часами і хлопцю ставало ще сумніше, а сон відходив ще далі, не даючи думкам Єремія залишити його у спокої.

Лежачи так деякий час, хлопець раптом почув якесь шарудіння ззаду. Агнеса повернулась на спину і дивилась на стелю. Вона, теж не маючи бажання спати, грала зі своїми думками у голодні ігри.

Ці думки, вони ніби щось невідоме у темряві, ніби сама темрява, дикий океан, який поступово поглинає тебе і, рано чи пізно, ти повністю зануришся в нього, без можливості випливти. Ці дивні, можливо хоч і не найгірші думки, захоплювали, як паніка, яка течією несла їх одна за одною не даючи мозку відпочити і просто побути у тиші, коли чутно лиш струм, що біжить по дротах на лінії електропередач.

Цей шторм у голові лиш іноді вщухав, даючи змогу Агнесі та Єремію поспати. Перед сном, вони двоє відчували якусь страшну безпомічність і незнання, що робити далі, а, заплющуючи очі, до них приходили ці безкінечні думки, які були настільки нав'язливими, що відганяли їх безпомічність на другий план.

"Агнесі теж не спиться?" — подумав Єремій: "Може їй некомфортно, звісно ж, я хлопець, а вона дівчина".

Руденький теж ліг на спину і подивився на стелю. Агнеса повернула голову вбік і поглянула на хлопця, потім знов повернула погляд на стелю. Напевне і без слів зрозуміло, що вони не можуть заснути. Так і лежали, не маючи сил заговорити і змоги заснути...

_________________________________

А коли ви найчастіше не можете заснути? Якщо знайшли помилку у написанні, дуже прошу звернутись у коментарі до твору, буду дуже вдячна і подарую вам свій безмежний респект!