read-books.club » Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

28
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 162
Перейти на сторінку:
3.2

 

Отже, країна не-людей… Місце, де вся людська магія немов зникає. Не дивно, що пропала наша карета. І вона, і збруя коней були обвішані заклинаннями – тепла, прохолоди, слухняності, відлякування собак та іншими, часто використовуваними в господарстві. Зрозуміло й те, чому Арголін не зміг познущатися над місцевим.

Місцеві! То ось чому вони дивилися на нас як на прийшлих богів: з тривогою і цікавістю. Хто ж із не-людей готовий побачити на своїх землях людських мандрівників? Причому не армію або хоч загін – ні, лишень чотирьох, один з яких ще дитина, а друга – дівчина…

Ми перемістилися до кордону, що відділяв Пустку від Дивного Лісу? Не знала, що він теж світиться.

Пощастило, нічого не скажеш! Якби ми опинилися трохи далі до океану… Жителі Пустки не обмежилися б простою цікавістю. Подейкують, їх бояться навіть не-люди. Ну, бояться – сильно сказано, швидше побоюються, через що і встановили межу. Бабуся розповідала, ніби в Пустці живуть ті, хто втратив душу і шукає її в кожному мандрівнику.

А ще, якщо мають рацію підручники, за якими я вивчала географію, у прикордонних землях населення майже немає. Зрозуміти б, добре це чи погано? Добре – є шанс ні на кого не натрапити. Погано – навіть якщо йти по прямій, пішки далеко не задибати…

– Ех, принце… Ну це як доля, – заявив Гент, і ми з братом нашорошили вуха.

Але пояснень не було.

Арголін знітився і почав розгрібати те немагічне барахло, яке лежало впереміш – виплутувалися ми з нього як могли, не звертаючи уваги на збереження речей.

Няв підморгнув і ледь помітно кивнув на гартонця. Я заперечливо похитала головою – не наш клієнт. Ось принц – інша справа. Його можна розпитати, тільки б Гент не втручався.

Я підійшла до брата. Тихо запропонувала:

– Відвернеш його увагу?..

Він невпевнено глянув на «об'єкт».

– А ти?

Моє зітхання було красномовнішим за слова. Чомусь так повелося, що чоловіки різного віку вважали мене онучкою, донечкою, сестричкою, подругою, але аж ніяк не засобом для відвертання уваги. Мені з радістю довіряли таємниці (й не тільки свої), скаржилися на долю і несправедливість світоустрою – ті, хто хотів поплакатися. Гент до таких не належав. А чим зацікавити його, крім безкоштовної сповіді, я й гадки не мала. Всім відомо, з жінкою справжній гартонець визнає лиш одну «бесіду»… Втім, вони ж воїни, їм подобається зброя. Дуже хороша зброя!

– Повернеш! – наказала я, вкладаючи Няву в пальці рукоять гномівського кинджала – випадкового подарунка на день народження.

Брат розцвів такою блискучою усмішкою, що стало ясно – більше цієї речі мені не бачити.

– З кого почнемо? – кровожерливо поцікавився він, перехоплюючи клинок зручніше і роблячи декілька невмілих випадів.

– З тебе… Не заріжся, – роздратовано порадила я, вже подумки попрощавшись з кинджалом.

Хоча, відверто кажучи, жаліти нема про що – з холодною зброєю я вміла поводитися приблизно так само, як із чарівною паличкою. Потримати-помахати – будь ласка, але користі від цього …

Няв схопив ніж за кінчик леза, розмахнувся… Я скрикнула, Гент ледве встиг відскочити вбік. Кинджал тюкнувся рукояткою у якесь дерево і впав на м'яку траву.

Гартонець запитально підняв брову. Няв незворушно пояснив:

– Тренуюся. Чомусь мені здається, що захищатися ще доведеться. Або захищати її, – кивнув на мене.

Гент зміряв мене поглядом, немов вирішуючи, зазіхне на таке який-небудь не-людь чи ні, але (ймовірно, згадавши звичаї батьківщини – сім'я понад усе) стримав насмішку. Запропонував:

– Хочеш, покажу, як це робиться?

Ха, спробував би не показати! Няв років з чотирнадцяти освоїв ефективну техніку: «Зацікав старшого, щоб він забув, як ти цілувався з його донькою-сестрою-дівчиною». І ця техніка спрацьовувала у восьми з десяти випадків. А для решти в запасі були варіанти «Вибачте!», «Не помітив!», «Не знав!» та інші.

Для навчання обрали місце віддалік, щоб, боронь боги, не зачепити Його дорогоцінну Високість. Спадкоємець імперії уроком метання кинджалів у ціль (чи у напрямку цілі…) не зацікавився. Він і далі розкладав речі на чотири купи: свої, мої, Гента – і залишки карети, що не мали слідів магії.

Сумка Нява лежала на дні річки.

Трохи запізно я усвідомила, що дорожні баули чомусь витрушені і принц перебирав не тільки те, що лежало вперемішку, а й предмети, для його очей не призначені. Кхм… Якщо він ще кілька хвилин витріщатиметься на мою нижню білизну, залишиться без очей зовсім – викотяться. Ще одна дивина – живучи в палаці, дивуватися таким речам? Досить скромним і без особливих прикрас – в дорогу бралися, як-не-як, і на завдання. Мда, Високосте, не все у твоєму житті зрозуміло. Чи у старіючого імператора немає фавориток відповідного віку?

Присівши навпочіпки поруч із Арголіном, що одразу зашарівся, і відібравши у нього свої… е-е-ем… речі, я почала методично сортувати купу, в якій було найбільше моєї власності. Принц не придивлявся, що куди кладе, зате мені випала нагода побачити, які… хм!.. носять у Гартоні. Дуже цікаво. На помилку я не вказала – брату згодяться, у нього ж що було – то спливло, причому в буквальному сенсі. Або посміємося потім, коли в руках Гента не буде холодної зброї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 16 17 18 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"