Читати книгу - "П'ять четвертинок апельсина"

війни: я хотіла знову стати причетною, щоб до мене ставилися як до дорослої, втаємниченої в їхні справи. А ще я хотіла в кіно – побачити Лорела й Гарді,[12] або Белу Лугоші,[13] або Гамфрі Богарта,[14] сидіти в мерехтливій темряві по один бік із Кассі, а по інший – з Рен-Клод, тримаючи пачку чіпсів або паличку лакриці…

Ренетт похитала головою.

– Ти збожеволіла, – нарешті промовила вона. – Ти ж знаєш, мати ніколи не дозволить тобі піти самій до міста. Ти надто мала. До того ж…

– Я буду не сама. Ти або Кассі повезете мене на багажнику велосипеда, – вперлася я.

Ренетт їздила на материному велосипеді, а Кассі забрав із собою до школи батьків – незручне чорне одоробло з рамою. Ходити пішки було надто далеко, без велосипедів їм би довелося жити в школі, як багатьом сільським дітям.

– Семестр уже майже завершився. Ми всі разом могли б поїхати до Анже. Подивитися кіно. Погуляти.

Але сестра не здавалася.

– Вона залишить нас удома й накаже працювати на фермі. Ти ж знаєш. Вона не хоче, щоб інші розважалися.

– Останнім часом вона часто марить апельсинами, – розсудливо відказала я. – Тож навряд чи помітить. Ми могли б утекти. У її стані вона точно про це не дізнається.

То було нескладно. Ренетт завжди легко було розворушити. Уже в дорослому віці вона стала пасивною, набула милого лукавства, за яким ховала лінь і байдужість. А тоді вона стояла переді мною, й останні її слабкі виправдання нічим не відрізнялися від піску в кулаку.

– Ти божевільна!

У ті часи майже все, що я робила, було для Ренетт божевільним. Божевільним було плавати під водою, гойдатися на одній нозі на верхівці Спостережного Пункту, пащекувати, їсти недозрілий інжир чи кислі яблука.

Я похитала головою.

– Це буде легко, – твердо заявила я. – Можеш на мене покластися.

6

Бачите, яким невинним був початок. Ніхто з нас не хотів нікого образити, але всередині мене є якесь затвердіння, яке безжально й ідеально точно все пам’ятає. Мати розпізнавала небезпеки значно раніше за будь-кого з нас. Я була запальною та непередбачуваною, як динаміт. Вона знала це, й у свій дивний спосіб намагалася захистити мене, тримаючи при собі, навіть якщо їй самій цього не дуже хотілось. Вона розуміла більше, ніж я собі уявляла.

Не те щоб мене це непокоїло, адже в мене був план, такий само вигадливий і ретельно продуманий, як і щучі пастки. Якось мені здалося, що Поль Ур’я здогадався, але навіть якщо й так, він ніколи про це не говорив. Невеличкий план, який призвів до брехні, хитрування й навіть гіршого.

Усе почалося одного суботнього дня біля фруктового прилавка на ярмарку. Це було четверте липня, за день до того мені виповнилося дев’ять.

Усе почалося з апельсина.

 7

До того мене вважали занадто малою, щоб їздити до міста на ринок. Мати завжди приїздила до Анже о дев’ятій і розгортала свій маленький прилавок біля церкви. Часто її супроводжували Кассі або Ренетт. Я залишалась на фермі буцімто на хазяйстві, але насправді рибалила біля річки або гуляла в лісі разом із Полем.

Але того року все було інакше. Я стала достатньо дорослою, щоб від мене була хоч якась користь – так повідомила мені мати у звичній грубій манері. Не можна завжди залишатися малим дівчиськом. Вона пильно подивилася на мене очима кольору кропиви. Крім того, буденним тоном, ніби йшлося не про жалування великої милості, вона повідомила, що, можливо, цього літа якось відпустить мене до Анже з братом і сестрою – може, у кіно.

Я здогадалася, що це робота Ренетт. Ніхто інший не зміг би її вмовити. Але Ренетт знала, як до неї підлеститися. Якою б жорсткою не була мати, під час розмови з Ренетт її очі теплішали, ніби під твердою оболонкою рухалося щось живе. Я пробурмотіла кілька незграбних слів у відповідь.

– До того ж, – продовжувала мати, – тобі не завадить стати більш відповідальною, а то ти зовсім розперезалась. Треба навчити тебе, що важливо в житті.

Я кивнула, намагаючись наслідувати слухняну Ренетт.

Не думаю, що мені вдалося обдурити матір. Вона саркастично підняла брову.

– Ти можеш допомагати мені за прилавком, – промовила вона.

Отже, уперше в житті я супроводжувала її до міста.

Ми разом їхали у візку, прилаштувавши позаду себе товари, спаковані в коробки й накриті брезентом. В одній коробці були пироги й печиво, в іншій – сири та яйця, а в решті – фрукти. Сезон тільки починався, суниці були добрі, але інші фрукти ще не дозріли. Тож поки ми додали до нашого асортименту варення, підсолоджене осінніми буряками.

У базарний день в Анже було метушливо. Повозки, втиснуті на головній вулиці вісь до вісі; навантажені плетеними кошиками велосипеди; малий відкритий фургон, ущент забитий бідонами з молоком; жінка, яка несла на голові тацю з хлібинами; прилавки, завалені помідорами, баклажанами, цукіні, цибулею та картоплею.

Там прилавок, де продають вовну чи глиняний посуд, а там торгують вином, молоком, консервами, столовими приборами, фруктами, букіністичною літературою, хлібом, рибою, квітами. Ми розкладалися рано. Біля церкви був фонтан, де коні могли попити й постояти в затінку. Мені довірили загортати продукти та віддавати їх покупцям, поки мати приймала гроші. Запам’ятовувала та рахувала вона феноменально. Тримала в голові всі ціни, і їй навіть не треба було записувати, а ще вона завжди впевнено відраховувала решту. Паперові купюри з одного боку, монети – з другого; вона тримала гроші в кишенях свого плаття, а надлишок, який ховала під брезентом, потім перекладала до старої бляшанки від печива. Я досі її пам’ятаю – рожева, з квітковим узором на обідку. Я пам’ятаю, як шурхотіли та стукались у ній банкноти й монети – мати не довіряла банкам. Наші заощадження вона зберігала в коробці під підлогою в погребі, разом з найціннішими пляшками.

У перший базарний день ми спродали всі яйця й сири за годину. Люди поглядали на солдатів, які стояли на перехресті, невимушено спершись ліктями на рушниці та спостерігаючи з байдужістю й нудьгою. Мати помітила, як я задивляюсь на їхню сіру уніформу та різко смикнула мене, відвертаючи увагу:

– Припини витріщатися, дівчисько.

Їх треба було ігнорувати навіть тоді, коли вони проштовхувались крізь натовп, і я відчувала материні пальці, що застережливо стискали мою руку. Вона здригнулась, коли