Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Американський історик, професор Роберт Дрюз описує кінець пізнього бронзового віку як «найгіршу катастрофу в світовій історії, гіршу навіть за падіння Західної Римської імперії».

Можна припустити, що це був жорстокий і кривавий перехід. Наприкінці XIV століття до н. е. майже всі старі великі цивілізації довкруж Середземного моря та на Близькому Сході занепадають. Можливо, за винятком Нового єгипетського царства, яке ще деякий час боротиметься, проте урешті-решт зазнає провалу й буде поглинуте заколотами та конфліктами.

Та ж сама історія спостерігається по всій Європі та по всьому Близькому Сходу. Міста палали, а люди їх полишали, лютувала війна та руйнація, народ утікав, а мережа стародавніх торгових маршрутів раптово рвалася. Торгівля зникла майже вщент. Грамотність занепала. Кількість населення критично знизилася, зокрема й у Північній Європі. Радіовуглецеве датування залишків стародавніх поселень в Ірландії показало, що сліди людської присутності – наприклад, тваринні кістки поруч із поселеннями та залишки засівів – ближче до початку першого тисячоліття до нашої ери майже зникають.

Панував хаос біблійних масштабів, що, мабуть, є справедливим описом ситуації, адже біблійні часи і справді почалися, принаймні на Близькому Сході. З попелу тогочасних пожеж і переселень виникає, зокрема, біблійний Ізраїль. А також антична Греція. Гомерівська «Іліада» ґрунтується на спогадах буремної війни гучного кінця бронзової доби Європи.

Те, що сталося тоді, досі є однією із великих таємниць сучасної археології, яка заледве має одне вичерпне пояснення. Важливою частиною цього незбагненного пазла є раптова зміна клімату на холодніший і посушливіший. Дослідження скам’янілого пилку, взятого зі дна водойм у Ізраїлі, Анатолії, Кіпрі, Сирії та долині Нілу, підтверджують, що всеохопна та інтенсивна посуха панувала в регіоні точнісінько у той час.

Стародавні міста падають, як кеглі. У Греції хиріє Мікенська цивілізація. Такі великі міста, як Мікени, Кносс і Пілос, або нищать, або покидають; старі палаци охоплює вогонь, а їхніх лідерів вбивають. Наступну добу зазвичай називають Темними століттями Греції (приблизно 1100–800 до н. е.). Не через темряву, а тому, що від того часу до наших днів дійшло обмаль інформації. Зокрема, тогочасна грецька писемність утрачена назавжди. Цивілізація біднішає, кількість населення зменшується, а поселення убожіють. Люди перестають зводити кам’яні споруди і переходять до будівель із дерева, що є ще одною причиною, яка вказує на близьке закінчення бронзового віку. З того часу залишилися насамперед рештки керамічних виробів.

Хеттську цивілізацію, що існувала в Анатолії та Північній Сирії, біда також не оминула. Зникають такі міста, як Газа та Троя. Деякі вважають, що Гомер згадує про ці часи у своїх розповідях про міфічну Троянську війну – у «Іліаді» та «Одіссеї».

У будь-якому разі катастрофічні часи кінця бронзового віку ще довго гучно відгукуються у колективній грецькій свідомості. Пізніше пору до колапсу почали згадувати як містичну, втрачену «золоту еру», добу, коли все ще не полетіло шкереберть. Дехто, наприклад, уважає, що розповідь Платона про міфічну Атлантиду з’явилася через пам’ять про багатий і величний бронзовий вік.

Грецький письменник Гесіод (прибл. 700–600 до н. е.), перший відомий поет західного світу, поділяє світову історію на золотий вік, що переходить у срібний і бронзовий віки. За ними слідує героїчна доба. У цей час відбуваються величні пригоди напівбогів і героїв, як-от Персей, Геракл і Тезей, а про Ясона й аргонавтів годі й казати. Проте після цих подій, за Гесіодом, настає лиха залізна доба, темні століття, коли «кулак буде правом». Вечірка бронзової доби добігла кінця, настав час гіркого похмілля.

Отже, чимраз холодніший і сухіший клімат частково пояснює раптові потрясіння, що вразили стару й багату бронзову добу в Європі. Іншою вагомою причиною є так звані народи моря, які лютували в регіоні в ту пору. Більше про них трохи згодом.

Проте дехто вважає, що ми можемо нарікати на, власне, залізо, чиє ім’я носить прийдешня доба. Англійський археолог Аян Арміт в інтерв’ю шведському телеканалові SVT заявив, що кінець наступив, коли «простий люд» узяв до рук залізну зброю. Арміт уважає, що потреба людей у блискучих бронзових предметах створила складні соціальні ієрархії – суспільством керували військові еліти, озброєні дорогоцінною бронзовою зброєю. Дешеве та легкодоступне залізо цю структуру перекреслило.

Постачання бронзи забезпечувала заплутана мережа торгових шляхів, що кроїла весь відомий світ. Коли почали руйнуватися міста, ця мережа зруйнувалася разом із ними, і можливість користатися бронзою скоротилася. Залізо ж не потрібно було возити Європою, цей метал доступний усюди. Це значно простіший і демократичніший матеріал на противагу ексклюзивній бронзі. Саме це, на думку Арміта, дестабілізувало систему, якою користалась озброєна еліта для суспільного контролю.

Військова еліта, звісно, намагалася боротися проти такого прогресу, щоправда, з мечем у руці, що призвело до війни та до зайвого скорочення кількості населення, а ще до того, що світ став загалом біднішим. Про це свідчить те, що археологи не знайшли бодай приблизно такої ж кількості дорогоцінних предметів із залізного віку, як із бронзового. Це стосується й Північної Європи, і британських островів.

Я згадав так звані народи моря як вагому причину катастрофи бронзового віку. Їхнє походження було й залишається таємницею. Зважаючи на той чималий слід, який вони залишили в історії, напрочуд дивно, що майже всі сучасні вчені знизують плечима, згадуючи народи моря.

«Народи моря» – це загальний термін для назви войовниче налаштованих племен, які наприкінці бронзової доби ходили під вітрилами, зокрема, у східному районі Середземного моря, сіючи смерть і безлад. Народи моря мали б займатися й піратством. Уважається, що 1220–1180 роки до н. е. були піком їхніх нападів. І, схоже, вони не на жарт лютували, навіть коли народи, на які вони нападали, чинили слабкий спротив через засуху та голод. Під їхнім тиском впала могутня Хеттська імперія. Прогнулися й такі міста, як Угарит, Ашкелон і Хацор.

Народи моря доволі часто з’являються у тогочасних єгипетських рельєфах і згадуються в текстах. Єгипет атакували народи моря (у єгипетських джерелах – haunebu) декілька разів між 1210-м і 1100 роком до н. е., проте фараонівським військам, на відміну від інших, вдалося відбити атаки. Утім, на думку деяких учених, є підстави вважати, що єгиптяни у пропагандистських цілях дещо перебільшували, описуючи страхітливі народи моря. Коли фараон перемагав народи моря, образ правителя поставав трохи могутнішим.

Часом нападами народів моря навіть пояснювали хаос і біди пізнього бронзового віку. Проте сучасні історики частково заперечують небезпеку народів моря та роль, яку вони відіграли в катастрофі