Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Щойно я встигла покінчити з тортиком, у віконці з'явилось трикутне личко Іскри.

- Стелло!

- Привіт, Іскро! Торт шикарний! Велике спасибі! Може, солодким хоч нерви заспокою трохи. А в кого днюха?

- У мене! Тринадцять років!

- Вітаю! На жаль, у мене подарунка немає для тебе…

- Нічого… Дякую за привітання.

- Тоді просто бажаю, щоб все у тебе, коли виростеш, було по любові, і не зустрічалися на твоєму шляху такі виродки, як цей Гришко чи…

- Не треба про Радобора... - перебила мене Іскра. - Він не такий поганий, як тобі здалося. Він хороший!

- Хм… Для тебе хороший, ти його сестра. А для мене…

- Та мені теж дісталося, що без дозволу з тобою познайомилась.

- Він тебе бив? - стривожилась я.

- Ні, що ти?! Лаяв тільки. Він мене і пальцем ніколи не чіпав, навпаки, завжди захищав. А знаєш, яким він раніше був? До того нещасного весілля? Веселим, безтурботним, весь час сміявся, жартував, часто грався зі мною.

- Навіть не віриться, що він сміятися вміє.

- Стел, його можна зрозуміти, адже він пережив таке... Ми всі стали іншими після тієї трагедії. Адже не можна бути такою ж радісною та щасливою, як колись, коли знаєш, що Поліна загинула… - У голосі дівчинки відчулися сльози і я поспішила змінити тему.

- Я тебе розумію, та й Рада розумію також. Перемкнуло в нього щось у голові після того, що сталося… Але життя продовжується, і не треба тягнути в майбутнє старі травми. Поліні цим не допоможеш, і я думаю, вона хотіла б, щоб ви знову навчилися радіти життю. Краще розкажи, як пройшло святкування дня народження?

- О, як завжди, у сімейному колі. З ранку проїхалися магазинами, купили торт та подарунки. Кухарка тітка Ніна приготувала святковий обід, посиділи, привітали... І все.

- І все? А чому не запросили твоїх друзів? Адже в тебе є друзі?

- Є, - кивнула дівчинка. – У школі я маю чимало друзів, але влітку ми не бачимося.

- Чому?

Іскра зам'ялася:

- У нас не прийнято у сім'ї запрошувати чужих людей додому.

Все ж таки самітники якісь. Або сектанти.

- Ви, мабуть, далеко живете від школи?

- Не дуже. Школа у селищі, це за лісом, тому мене завжди хтось з рідні відвозить та хтось забирає. Але я ніколи й нікого не запрошувала до себе у гості. Мама не дозволяє.

– Зрозуміло. Кухарка, напевно, теж із селища?

- Тітка Ніна? Так, її забирають, коли мене відвозять до школи, а коли їдуть за мною, то відвозять тітку Ніну. Вона і прибирається у нас раз на тиждень, тоді й чоловік її приїжджає, щоб виконати важку роботу, покосити газони, щось відремонтувати. А більше у нас нікого не буває.

- І коли у вас наступне прибирання?

- Так тільки позавчора було. Тепер знову у п'ятницю.

Треба запам'ятати, можливо, коли чужі люди будуть у маєтку, вдасться якось попросити допомоги або хоч вісточку передати у «великий світ».

- І що ж тобі подарували на день народження? - запитала я, щоб Іскра забула про мої розпитування.

- Те, що й замовляла. Новий смартфон, модний рюкзак для школи, шкіряну курточку.

- Покажеш смартфон?

Іскра похитала головою:

- Не можна.

Не вдалося. Гаразд.

- А що, тобі завжди дарують те, що ти замовляєш?

- Звісно. Так зручніше. Точно не подарують те, що валятиметься, не потрібне.

- Так, але все ж таки... Це ж так приємно, коли тобі дарують щось таке, чого ти не очікуєш!.. Хіба ти не любиш сюрпризи?

Іскра знизала плечима.

- А я люблю! Звичайно, може щось і виявиться непотрібним. Але можуть подарувати і щось таке, що ти сама не придумаєш або посоромишся попросити. Нехай навіть не потрібне, але дуже приємне… Це таке класне відчуття… Ти розумієш, що людина думала про тебе, старалася, вибирала подарунок. А потім ти довго згадуватимеш про день народження і про ту людину із теплотою в душі…

- Мені час йти! - Напевно, Іскра трохи засмутилася. - Не хочу, щоб знову лаяли.

- Добре, тоді до зустрічі! Ти ж прийдеш ще?

- Як тільки зможу. Бувай, Стелло!

Дівчинка побігла, а я знову залишилася наодинці зі своїми думками. А думки вперто поверталися до події в душі, і до Рада, по обличчю якого стікали краплі чи то води, чи то сліз.

Іскра каже, що він добрий. Мені здалося, що Радобор уже не хоче мене вбивати? Чи тільки здалося?