read-books.club » Детективи » Я сам поховаю своїх мертвих 📚 - Українською

Читати книгу - "Я сам поховаю своїх мертвих"

275
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Я сам поховаю своїх мертвих" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 62
Перейти на сторінку:
ходити кімнатою. — Якщо Мері Севіт убили, отже, Роя також. Як тобі це?

— Як на мене, ти збожеволів. Поліція сказала чітко: Рой застрелився. Його відбитки знайшли на руків’ї пістолета.

— Не будь дитиною, Семе. Хтось інсценував самогубство Мері Севіт. Хтось так само інсценував і самогубство Роя. Це не так складно. Усе, що було потрібно, — вистрелити з пістолета Роя, притиснути його пальці до руків’я і спокійно піти.

— І хто ж хотів убити Роя?

Нік розвів руками.

— Та будь-хто, Семе. Рой був не надто люб’язним.

— Це правда, але кому потрібно було його вбивати? А ще ця дівчина... Чому вбили її?

— Не знаю. Можливо, Рой шантажував когось. І може, Мері Севіт усе знала. Вони ж працювали разом. Можливо, вбивця думав, що зуміє без проблем убити їх обох... Усе можливо, Семе.

Крейл ковтнув віскі.

— А що з Коррін? — запитав він. — Обдурена жінка, вона мала серйозний мотив, якщо ці двоє були справді убиті.

Інгліш похитав головою.

— Ні. Коррін занадто слабка, щоби підвісити ту дівчину на дверях ванної кімнати.

— Може, знайшла когось сильнішого?

Інгліш знову похитав головою.

— Ти забув про двадцять тисяч. Це може бути плата за мовчання. Уяви, що Рой шантажував когось і вирішив зірвати останній куш, перш ніж зникнути. Уяви, що він перегнув палку. Уяви, що людина, яку шантажував Рой, вирішила зупинити його вже назавжди, а заодно — й Мері Севіт. Ось тобі версія, спробуй її розвалити.

Крейл ретельно доглянутими нігтями почухав масивну шию.

— Ти говоритимеш про це з Моріллі?

— Ні. Не хочу, щоби мого брати визнали шантажистом.

Крейл стенув плечима.

— Можливо, саме тому вбивця і вирішив, що зможе приховати ці вбивства. Якщо так було насправді, він далеко не дурний.

Інгліш сумно всміхнувся.

— Я б не здивувався... Ти сказав Коррін про гроші, Семе?

Крейл похитав головою.

— Я подумав, що краще повідомити спочатку тебе.

— Ти правильно зробив. Притримай поки що ці гроші. Поклади їх у банківський сейф та підготуй страховку, про яку я тобі говорив. Залагодь усе з Коррін і скажи, скільки я тобі винен. Якщо ці гроші отримані справді внаслідок шантажу, Коррін не повинна мати до цього жодного стосунку.

— Гаразд. Я все залагоджу, — запевнив адвокат. — І ще одне, Ніку. Мені запропонували продати детективне агентство Роя. Чотири тисячі готівкою. Погоджуватися?

Інгліш зупинився і повернувся.

— Хто покупець?

— Пропозицію я отримав через Херста. Імені клієнта він не назвав.

— Він адвокат, правда?

— Ну, так себе називає. Але я б назвав його по-іншому.

— Чотири тисячі?

— Так. Коррін хоче погодитися.

— А як вона дізналася це раніше за мене?

— Херст звернувся до неї. Він зателефонував о дев’ятій ранку. Зі мною говорити не захотів, але Коррін усе ще плакала і тому передала слухавку мені. Я порадив їй кілька днів зачекати, сказав, що ми отримаємо, без сумніву, кращу пропозицію.

— Цікаво, хто готовий купувати такий бізнес, навіть не заглядаючи у звітність...

— У світі багато божевільних. Мені не дивно.

— А мені дивно, — спохмурнів Інгліш. — Якщо хтось пропонує купу грошей за бізнес, який не мав клієнтів останні дев’ять місяців, здається, він знає більше за мене. Скажеш Херсту, що цей бізнес не продаватиметься. Я маю покупця, котрий готовий заплатити сім тисяч доларів. Повідомиш про це Коррін і передаси їй чек.

— Хто ж покупець? — запитав Крейл, витріщившись на Ніка.

— Його звуть Ед Ліон. Він зателефонує до тебе завтра, віддасть чек та підготує потрібні документи, — відповів Інгліш. — І запам’ятай, Семе: я не знаю Ліона, і ти з ним також не знайомий. Зрозумів?

— Зачекай хвильку, Ніку. Що ти задумав?

Інгліш став навпроти Крейла.

— Хтось убив Роя. Хтось прагне якнайшвидше купити бізнес Роя. Я ж хочу з’ясувати, чи вбивця і покупець — не одна й та сама людина. Можеш назвати це інтуїцією. Саме цим і займеться Ед Ліон.

— То, звичайно, твоя справа, але що ти робитимеш, коли дізнаєшся, хто вбив Роя?

Інгліш холодно й замислено глянув на адвоката.

— Це — особисте. Хтось убив мого брата, і мені це не подобається. Поліція не може нічого вдіяти. Тому я сам поквитаюся за своїх мерців.

Крейл підвівся.

— Будь обережним, Ніку, — порадив він. — Говорити так — небезпечно. Якщо тебе цікавить моя порада, то я вважаю, що туди краще взагалі не пхатись. У тебе забагато зобов’язань, аби влазити у таку авантюру. Подивися правді в очі. Рой не значив для тебе нічого. Якщо почнеш копирсатись у його минулому, можеш знайти щось таке, чого назад уже не закопати. А якщо він був справді шантажистом? Чи не краще взагалі забути про це? Подумай про свою кар’єру...

Інгліш ляснув Крейла по широкій спині.

— Я знаю, Семе, ти хочеш якнайкраще, але навіть якщо Рой і був пройдисвітом, він все одно залишається моїм братом. Ніхто не має права убити його й уникнути покарання. Це буде особиста справа, моя і вбивці. Ти поклопочися про Коррін, а я подбаю про вбивцю Роя.

Коли адвокат пішов, Нік ступив до приймальні. Лоїс усе ще сиділа, сама в порожній кімнаті, заповнюючи книгу зустрічей.

— Хай йому грець! Чи я ще годину тому не казав тобі йти додому? — запитав Інгліш, підходячи до неї.

— Я подумала, що краще залишитися, поки ви не завершите справ...

— І що б я робив без тебе, Лоїс?.. — протягнув Нік, розглядаючи її блискуче чорне волосся. — Якби я вийшов і побачив, що ти вже пішла, то, напевно, відчув би себе наче без рук.

Вона задоволено всміхнулася.

— Не перебільшуйте, містере Інгліш. Вам щось потрібно?

— Спробуй відшукати Еда Ліона. Він десь у Чикаго, але я не знаю номера його телефону.

— Зараз знайду, — Лоїс узялася за слухавку.

Інгліш повернувся до кабінету, зачинив двері й почав задумливо ходити від стіни до стіни. Коли за десять хвилин задзвонив телефон, він хутко схопив слухавку.

— Містер Ліон на лінії, містере Інгліш, — доповіла Лоїс.

— Молодець. З’єднуй.

У слухавці щось клацнуло, і бос запитав:

— Еде, це ти?

— Так, якщо інший бовдур не натягнув мого костюма, — відповів голос по той бік дроту. — Ти стягнув мене з такої блондинки... Я два довгі місяці вмовляв

1 ... 16 17 18 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я сам поховаю своїх мертвих», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я сам поховаю своїх мертвих"