Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

Пройшло, здається, година або може навіть дві, але час так швидко минає, коли ви весело проводите час. Ми вже всі добряче підняли настрій і випили не одну чарку. В той момент, коли хтось із студентів запропонував спробувати свою унікальну настоянку, обіцяючи незабутні відчуття, це здалося прекрасною ідеєю. Мел відразу ж побіг на пошуки цієї загадкової рідини, але я ставився до цього дещо скептично. Навіть у такому стані, я не вірив у властивості чужого зілля, особливо якщо це був замішаний першокурсник. Саме з цієї причини я поставився до ідеї з певним застереженням, але чи змогли Мел та Елла розділити мій скептицизм? Звичайно ні. Вони з радістю випили пробірку зеленуватої настоянки, і з того моменту почалася справжня магія хаосу на вечірці.

– Хаха, Мел, ти такий смішний з рогами, я не можу. – Елла заливалась сміхом, показуючи пальцем на щось над головою хлопця.

– Хто б казав, подивись на свої крила. І як ти їх тільки приховувала? – засміявся у відповідь юнак. – Глянь на Арі, вона взагалі з хвостом.

– І правда, хахахха. – вони почали сміятись наче божевільні.

У паніці я вглядалась у натовп, який здавався втраченим в безладі, та намагалась виокремити винуватця цієї хаотичної атмосфери. Раптом мою увагу привернув молодий юнак, який зі страхом оглядав оточення та відчайдушно рушив до виходу. Загальний шум не міг заглушити його тривогу, і я, знайшовши вихід, швидко догнала його.

– Це ж твоя провина, правда? – запитала я, тримаючи хлопця за руку. – Що ти добавив у зілля?

– Я…Я не хотів цього. Зілля мало підвищити радість, а не викликати галюцинації. – перелякано відповів юнак. – Я був впевнений, що воно подіє правильно.

– Які інгредієнти ти добавив у зілля? – голос мій був рішучий, не зважаючи на певний туман у голові.

– Я не можу сказати. Це секретна інформація, ти вкрадеш у мене рецепт. – почав протестувати адепт.

– Ти з глузду зʼїхав? Якщо ти зараз не розкажеш про інгредієнти, я відведу тебе до ректора, або навіть до декана бойового. – я стала погрожувати, бо іншого виходу я не бачила.

– Н-не треба декана. – злякався він. – Я скажу. Я використав лаванду, шалфей, чорний чебрець та ліберфлорум.

Ліберфлорум - екзотична рослина з великими темно-зеленими листями та квітами багатої червоної ​​фарби. Ця рослина росте в найвіддаленіших і таємничих куточках лісів, де навіть найбільш досвідчені збирачі трав ніколи не ступали. Листя та квіти ліберфлорум відомі своїми унікальними властивостями, здатними звільняти розум від обмежень та розширювати свідомість. Екстракт з листя ліберфлорум, коли правильно змішаний з іншими рослинами, може створити потужний еліксир, який розкриває таємниці розуму та дарує відчуття внутрішнього спокою та гармонії.

– Чорт, – вилаялась я. – чим ти думав, коли змішав чебрець та ліберфлорум?! Чебрець збуджує нервову систему, що допомагає ліберфлоруму краще подіяти.

– У вас цікаві пізнання в рослинах, – прозвучав голос…не адепта. – не хочете пояснити, що тут відбувається? Якого чорта, всі першокурсники зійшли з розуму?!

– Ой, мама. – сказав винуватець цієї ситуації, коли побачив декана бойового факультету.

Ми, разом з адептом Локом, сиділи в кабінеті декана бойового факультету. На вечірці зараз зібрались цілителі, марно шукаючи ліки для постраждалих адептів. Атмосфера була напруженою, а глибокі зморшки на обличчі декана говорили більше, ніж будь-які слова: він був переповнений гнівом. Його губи, звужені в пряму лінію, та вираз лиця, на якому гострі скули стали ніби лезом, явно свідчили, що цей інцидент не пройде непоміченим.

– Коли ви встигли приготувати такий обсяг зілля, адепт Лок? – холодно поцікавився професор Рейк.

– В д-дома. – відповів адепт не піднімаючи погляду з колін. – Я б-багато експериментував.

– І не виявили такий ефект раніше? – ще одне запитання від декана.

– Я-я не провіряв зілля на людях. – з цими словами хлопець глянув у вікно, чекаючи рішення декана.

– Вас відраховано.

– Що? – я подала свій голос. – Адепт звісно зробив помилку і велику, але запевняю, навіть досвідчений маг міг її допустити.

– Та невже? – розізлився декан. – Вважаєте, досвідчений маг став би експериментувати на сотні адептах, не знаючи, на що здатне його зілля?

– Це справді дуже велика помилка з боку адепта Лока, але ніхто не постраждав. Завтра адепти зі сміхом будуть згадувати цю ситуацію. – я була впевнена, що хлопцю потрібно дати шанс.

– Та ну? А якби це виявилось смертельним зіллям? – не заспокоювався професор. – Зараз у нас би була гора трупів, ви також б його захищали?

– В тому випадку він відповідав би перед законом, але повторюсь, ніхто не загинув. – спокійно пояснювала свою точку зору. – Та й не вам вирішувати чи виганяти хлопця, ви не декан його факультету і тим більше не ректор.

Здається останні слова були зайвими, оскільки брови професора ще більше нахмурились, а адепта Лока він попросив вийти та чекати наказ про відрахування.

– Вам не здається, адептка Ренніс, що ви переходите межу? – від голосу декана мені хотілось заховатись, здається я його реально розлютила.

– Професор Рейк, я не хотіла вас образити, пробачте. – визнала я свою помилку. – Але адепт Лок справді обдарований юнак, якщо створив таке зілля. Ви вважаєте, що зробите правильно, вигнавши його з академії, але це не відмінить його жаги до зілля. Він продовжить їх варити, але без вмінь та нагляду викладачів. Тому подумайте, чи справді допоможе те, що ви його виженете?