Читати книгу - "Смертниці"

Він глибоко вдихнув і сказав уже тихо:

— Не можна, щоб ЗМІ про це знали. От і все.

Лерой Стіллмен кивнув.

— Не дозволимо. Після того, що сталося з тим охоронцем? — Він замовкнув. — Маємо тримати це в таємниці.

Гейдер мовив:

— Те, що в нас там коп, може зіграти нам на руку.

— Перепрошую? — втрутилася Мора, налякана тим, що Гейдер сказав таке в присутності Гебріела.

— У детектива Ріццолі є голова на плечах. І вона вміє поводитися зі зброєю. Може вплинути на те, що там станеться.

— А ще вона на дев’ятому місяці вагітності й будь-коли може народити. Чого саме ви від неї чекаєте?

— Просто кажу, що в неї є поліцейський інстинкт. Це добре.

— Наразі єдиний інстинкт, якого я хотів би для своєї дружини, — це самозбереження, — відповів йому Гебріел. — Хочу, щоб вона була жива й здорова. Тож не розраховуйте на героїзм. Просто витягніть її звідти.

— Ми не зробимо нічого такого, що поставить вашу дружину в небезпечне становище, агенте Дін, — сказав Стіллмен. — Це я вам обіцяю.

— Хто ця жінка?

— Ми досі намагаємося встановити її особу.

— Чого вона хоче?

Втрутився Гейдер:

— Можливо, агенту Діну та докторці Айлс варто вийти з трейлера, щоб ми повернулися до роботи.

— Ні, усе гаразд, — відповів йому Стіллмен. — Він мусить знати. Авжеж, мусить.

Він глянув на Гебріела.

— Ми не поспішаємо, щоб вона мала змогу заспокоїтись і почала говорити. Поки що ніхто не постраждав, ми маємо час.

Гебріел кивнув.

— Саме так усе й має бути. Без куль і нападів. Нехай усі залишаться живі.

Озвався Емертон:

— Капітане, маємо список. Імена пацієнтів і лікарняних працівників, про яких немає інформації.

Стіллмен схопив аркуш, щойно він вийшов з принтера, продивився імена.

— Вона там? — запитав Гебріел.

Після паузи Стіллмен кивнув.

— Боюся, що так. — Він передав список Гейдерові. — Шість імен. Як злочинниця й сказала по радіо — вона затримала шістьох людей.

Він вирішив не повторювати інші сказані нею слова: «І куль на всіх вистачить».

— Хто бачив цей список? — спитав Гебріел.

— Адміністрація лікарні, — сказав Гейдер. — Плюс ті, хто допомагав його укладати.

— Перш ніж він розійдеться далі, приберіть з нього мою дружину.

— Це просто імена. Ніхто не знає…

— Будь-який репортер за десять секунд дізнається, що Джейн — коп.

— Він має рацію, — підтримала його Мора. — Усі кримінальні репортери Бостона знають це ім’я.

— Прибери її зі списку, Марку, — звелів Стіллмен. — Поки ніхто не побачив.

— А як же наша команда? Якщо вони ввірвуться всередину, мусять знати, хто там. Скількох людей вони рятують.

— Якщо ви все зробите правильно, то потреби в цій команді не буде, — завважив Гебріел. — Виманіть ту жінку звідти переговорами.

— Що ж, із говорінням нам поки що не щастить, правда? — глянув Гейдер на Стіллмена. — Дівчинка відмовляється навіть привітатися.

— Минуло лише три години, — сказав Стіллмен. — Мусимо дати їй час.

— А що буде після шести годин? Після дванадцяти? — Гейдер подивився на Гебріела. — Ваша дружина має народити з хвилини на хвилину.

— Думаєте, я не беру цього до уваги? — відрубав агент Дін. — Ідеться не лише про мою дружину, а й про моє дитя. Лікарка Тем з ними поруч, але якщо щось піде не так під час пологів, вони не матимуть обладнання, не матимуть операційної. Так, я хочу, щоб це скінчилося якомога швидше. Але не тоді, коли є ризик перетворити це на криваву баню.

— Вона все це почала. Вона вирішує, що буде далі.

— Тоді не підбивайте їй руку. Капітане Гейдер, ви тут маєте спеціаліста з переговорів. Користуйтесь ним. І тримайте своїх спецпризначенців подалі від моєї дружини.

Він розвернувся й вийшов з трейлера.

Мора наздогнала його на тротуарі. Мусила двічі покликати на ім’я, перш ніж він зупинився й розвернувся до неї.

— Якщо вони облажаються, — сказав він, — якщо атакують надто скоро…

— Ви чули, що сказав Стіллмен. Він не хоче поспішати, як і ви.

Гебріел пильно подивився на трійцю копів в однострої спецпризначенців, які згуртувалися біля центрального входу до лікарні.

— Гляньте на них. Вони на адреналіні, сподіваються на штурм. Я знаю, як це, бо я там був. Сам це відчував. Втомлюєшся стояти, втомлюєшся від безкінечних переговорів. Вони хочуть перейти до діла, бо саме для цього їх тренували. Вони чекають не дочекаються змоги натиснути на спусковий гачок.

— Стіллмен думає, що може її вмовити.

Гебрілел подивився на неї.

— Ви були там з тією жінкою. Вона послухає?

— Не знаю. Річ у тому, що ми майже нічого про неї не знаємо.

— Чув, її витягли з води. Що пожежно-рятувальна служба привезла її до моргу.

Мора кивнула.

— Вочевидь, це було утоплення. Її знайшли в затоці Гінґем.

— Хто саме?

— Якісь яхтсмени з клубу у Веймуті. Поліція Бостона вже відправила в цій справі команду з відділу розслідування вбивств.

— Але вони не знають про Джейн.

— Поки що ні.

«Для них це все змінить, — подумала Мора. — Серед заручників — їхня людина». Коли під загрозою опиняється життя копа, це завжди змінює все.

— Що за клуб? — запитав Гебріел.

9. Міла

На вікнах — ґрати. Зранку ліг на скло кришталевим павутинням мороз. За вікном — дерева, їх стільки, що я й не знаю, що лежить за ними. Усе, що я знаю, — ця кімната й цей дім, який став нашим усесвітом з тієї ночі, коли фургон привіз нас сюди. Сонце виблискує на паморозі за вікном. У лісі так красиво, я уявляю, як прогулююся поміж дерев. Потріскування листя, блиск криги на гілках. Холодний і чистий рай.

А цей будинок — пекло.

Я бачу його відображення в обличчях інших дівчат, які зараз сплять на брудних розкладачках. Чую муку в їхніх стогонах, ледь чутному скигленні. Нас у кімнаті шестеро. Олена тут найдовше, на щоці в неї — огидний синець, залишений на спомин клієнтом, який любить грубощі. І все одно вона час від часу відбивається. З нас усіх лише вона так робить, лише її не контролюють до кінця, попри заспокійливі наркотики й уколи. Попри побиття.

Я чую, як до будинку під’їздить авто, і з жахом чекаю дзвінка в двері. Це наче удар струмом. Звук будить усіх дівчат, вони сідають, притискають ковдри до грудей. Ми знаємо, що буде далі. Чуємо ключ у замку, наші двері розчахуються.

На порозі стоїть Мама, схожа на товсту кухарку, що обирає, кого з ягнят вести на забій. Вона холоднокровна, як завжди, на побитому віспою