Читати книгу - "Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3"

— кивнув той головою кудись убік. — Усі, хто залишився у пристойному вигляді — там, за гральними столами. Тут, як ви розумієте, насолоджуються зляганням, алкоголем і танцями. Сибілла заходить час від часу до гральної зали, щоб підбадьорити картярів своєю присутністю. Особливо вона прихильна до гравців у бакара. Раз чи двічі на місяць виставляє на кін себе… Це справжнє видовище. Гра набуває іншого сенсу, якщо головним призом стає Сибілла Чеддерс… Нещодавно я був свідком такого тріумфу одного з гравців.

— Того, якому ви програли усю свою заначку? — криво усміхнувся Марко.

Ян безтурботно стенув плечима.

— Сподіваюся, ви граєте у бакара, — проказав він до Марка. — Сьогодні саме такий день!

— Який — такий?

— Сибілла Чеддерс сьогодні виставить себе на кін. Вона буде головним призом.

— Ви ж казали, що вона — Madame.

— Так, вона — Madame, — нетерпляче відповів Флемінг, тому у буклеті немає її фото, на відміну від тих хвойд, котрі працюють у неї. Вона називає гру у бакара, — продовжував Ян, — грою дев’яти богів.

— Дев’яти богів? — здивовано повторив Швед.

— Так, — Флемінг кивнув. — Бо за гральним столом окрім круп’є зазвичай сидить 9 гравців. Ви ж пам’ятаєте легенду, з якої начебто виникла гра у бакара?

— Легенду про непорочних етруських дів, долю яких жерці визначали, кидаючи дев’ятигранні кості?

Ян задоволено посміхнувся.

— Саме так… Якщо випадало менше шести, непорочна етруська діва мусила втопитися у морі. Якщо шістка чи сімка — поверталася до звичайного життя: виходила заміж, народжувала дітей і більше ніколи не допускалася в храм… Якщо ж вісімка чи дев’ятка — ставала жрицею навіки. Раз на місяць, коли одному з гравців випадає дев’ятка, леді Чеддерс віддається йому у цю ніч.

— Уявляє себе непорочною етруською дівою? — гмикнув Марко. — Знаєте, Флемінгу, прибити вас мало! Чому ви мені про це раніше не розповіли? Перш ніж розпочати гру, я мав би знати усе до найменших дрібниць.

Далі говорити було вже неможливо. Вони занадто близько підійшли до Сибілли Чеддерс.

— Не забувайте! Грати за її правилами! — востаннє проказав Флемінг.

Вибілене обличчя Сибілли нагадувало посмертну маску, і тільки темні блискучі розрізи очей вказували, що перед ними не гіпсова статуя в одязі гейші, а жива жінка, із плоті і крові…

Очі леді Чеддерс на мить виразили подив, червоні вуста відкрилися у насмішкуватій посмішці.

— О-о-о, містере Флемінг… Ви запізнилися. Сьогодні, — проказала вона відривисто досить доброю англійською. Хоч від вуха Марка, звиклого до вимови справжньої англійки — Елізабет — не приховався її дивний акцент.

— Леді Чеддерс… — юний Флемінг галантно вклонився і припав вустами до вибіленої руки у перстенях. — Прошу вибачення, моя пані… Але у мене є виправдання! Я… Я мусив зустріти свого давнього друга і колегу, що прибув позавчора до Харбіна. Дозвольте представити вам — Алекс Мак-Міллан, надія британської журналістики, оглядач з «Обзервер»… Прибув до Харбіна з надією дати новий гарний стимул своїй кар’єрі.

Погляд леді Чеддерс зацікавлено ковзнув у бік Марка.

— О, так… Стимул ви тут знайдете, містере…

У бік Шведа потягнулася вибілена рука. Для поцілунку.

— Алекс Мак-Міллан, — проказав він, раптом відчувши, як адреналін розливається в крові гарячою хвилею. Ступив крок уперед, схилився над вкритою білилом рукою і торкнувся її губами.

— Алекс Мак-Міллан… — повільно, ніби смакуючи його ім’я на язику, повторила Сибілла Чеддерс. — Гарне ім’я. Алекс.

Він відступив назад, споглядаючи її замислене обличчя-маску.

— Яне… А ви заплатили за насолоду бути тут сьогодні? — раптом спитала вона, насмішкувато глипнувши на Флемінга. Майнула кудись у простір рукою і за мить біля неї виріс здоровило-японець у темному костюмі.

— О-о-о… — тільки й вичавив із себе Ян.

— Пам’ятаю, містере Флемінг, минулого разу ви добряче завинили моєму закладу, — проказала Сибілла Чеддерс знову. — Картярський борг ви повернули… А за шампанське і дівчину? Я зробила вам послугу, дозволила розважатися в борг, але якщо ви сьогодні знову без грошей, то навряд чи зможу повторити це. Розумієте? — насмішкувато проказала вона.

— О, не турбуйтеся, леді Чеддерс, — Марко ковзнув рукою до нагрудної кишені. — Мій друг і я… Звісно, ми оплатимо усі розваги, ба навіть більше… Я готовий покрити борг мого друга… Усе, що він завинив.

— Е-е-е… — почав було Флемінг, але Марко рішуче ступив до Сибілли Чеддерс.

Вона поманила його пальцем. Нахилилася зовсім близько до його обличчя…

— То скільки винен мій друг вашому закладу, пані? Вона засміялася, видихнувши, на диво, свіжістю.

— Тут про таке не запитують, — усміхнулася вона. — А скільки вам не шкода?

Швед дістав тугеньку пачку англійських фунтів стерлінгів, пропустив віялом між пальцями і поклав десяту частину до відкритої золотої скриньки.

— Перепрошую! — винувато мовив він. — Та уся ця місцева валюта — ієни, «дракони», російські папірці — збиває мене з пантелику. Тому, якщо ви не проти, ми розраховуватимемося рідними нам грошима.

В очах Сибілли Чеддерс зблиснули лукаві вогники.

— Прекрасно! — вигукнула вона. — Просто чарівно!

— Це в рахунок боргу містера Флемінга… — люб’язно проказав Швед. — А це за нас обох. За сьогоднішній вечір та усі його насолоди… — поклав він ще до скриньки.

Вона задоволено усміхнулася знову.

Марко озирнувся, щоб подивитися на присоромлений вираз обличчя Яна Флемінга.

— Нечасто доводиться бачити такого щедрого англійця… — прошепотіла Сибілла, відсилаючи свого охоронця геть. — Нечасто…

Марко розвів руками.

— Я маю надію пограти у бакара у вас сьогодні. Так руки і сверблять…

Вона кивнула.

— Тільки руки?

— Як карта ляже, леді Чеддерс, — відповів Марко. — Попереду цілий вечір і довга ніч. А ще — море випивки і купа вродливих жінок навколо.

— То навіщо вам гра у бакара? — видихнула вона. — Ідіть одразу до моїх дівчат та розважайтеся.

Марко примружив очі.

— Я чув, — стишив він голос, — що сьогодні за виграш у бакара буде цінний приз… Особлива жінка.

На її вкритому білилами обличчі було складно розрізнити емоції.

— Щоб отримати особливу жінку, містере Мак-Міллан, вам необхідно виграти, — видихнула вона знову і перевела погляд кудись у глибину залу. — Розважайтеся, панове!

Мабуть, це означало, що аудієнція добігла кінця.

Марко все ж простягнув руку, і вона не втрималася — простягнула свою для прощального поцілунку.

* * *

— То ви, Яне, примудрилися завинити місцевим… е-е-е… леді?

Флемінг скрушно зітхнув.

— Визнаю, мені соромно… Але нічого не вдію із собою. Тутешні дівчата такі різноманітні і солодкі… А я люблю жінок.

— Хочете сказати, що й вашу голу дупу могли споглядати усі присутні у цьому залі? — розсміявся Марко.

— О, друже мій, на той момент я над цим не замислювався… — знизав плечима Флемінг. — Китаянка, японка, росіянка… Усе це впереміш із шампанським і гашишем… Повірте, мені, образно кажучи,