Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

Весь наступний день я як на шпичках.

Мене обрали! Мене хтось вибрав!

Не минуло навіть доби, як одразу захотіли взяти!

Я дивлюся на себе в дзеркало у вбиральні, куди вискочила після обіду в офісі. Щоки горять. Великі світлі локони трохи розпатлані. У очах незрозумілий вогонь. Мені водночас хочеться, щоб цей день не закінчувався, та в той же час щоб натикало сімнадцять нуль. Адже саме тим часом закінчується мій робочий день. І я одразу вирушу за потрібною адресою, щоб підписати контракт.

Договір на продаж незайманості.

Звучить як назва еротичного роману. Тільки це зовсім не роман, це моя реальність.

Я зітхаю, набираю воду в долоні та хлюпаю на обличчя. Розпалені щоки і лоб трохи остигають.

– Полько, знову, так? – тихо запитує колега Кіра, що підійшла, – секретар нашого шефа.

Дивиться на мене з розумінням. Вона вже знає чудово, як шеф «розважається». Все дивиться на молодших дівчаток, намагається затиснути в кутку та наобіцяти всякого. Йому добре, коли коханка поряд. Тут же робота, тут же секс на столі... на дивані... на підвіконні... де йому заманеться.

Я не одразу розумію, що вона має на увазі саме це. Що знову чіплявся і домагався.

Можу тільки мотнути головою.

– Ні, Кіро, сьогодні ні. Майже янгол.

Якщо не рахувати, як робив козячу морду, коли я приносила звіт. Ну й добре.

– Він поїхав в управління, Полю, – каже Кіра, хитаючи головою. – Тож можемо видихнути, сьогодні точно не повернеться.

У моєму голові миттю оформлюється план – піти раніше. Все ж таки тут можна поговорити з моєю безпосередньою начальницею відділу, вона жінка хороша.

– Дякую за інформацію, – посміхаюся я.

Відпроситися вдається швидко. Я беру сумочку, прощаюся з колегами та залишаю офіс. Встигаю сісти на маршрутку та їду додому.

Там є час трохи прийти до тями і підготуватися. А заразом зателефонувати Ані.

– Ну, що там твій лицар? – цікавиться вона.

– Якби лицар, – бурмочу я. – Але на мене сьогодні чекають у клубі, щоб підписати папери.

– Одягай білизну поеротичніше, – гмикає подруга. – Після підписання підеш одразу до нього.

Я втрачаю можливість говорити, розуміючи, що не готова. Що не знаю, як і що. Але Аня має рацію: відступати вже пізно. Тому тільки киваю, але потім схаменуся, згадуючи, що Аня мене не бачить.

–Так, ти маєш рацію.

– Удачі, Полю. Якщо щось буде не так – набирай мене одразу. Зрозуміла?

– Зрозуміла, – зітхаю я.

Здається, тут все негаразд. Але я сама пішла на це.

Наступну годину я витрачаю на те, що приймаю ванну, приводжу себе в порядок та одягаю казково еротичну білизну – подарунок Аньки. Якось вона притягла мені гарний вишневий комплект, сказавши, що в житті знадобиться. І іржала як остання кобила, дивлячись на моє червоне обличчя.

Настав час, чого вже.

Одягаю його, потім скромну чорну сукню – нічого зайвого, але саме те, що потрібно. Бо саме коли я у ньому, на мене дивляться чоловіки з цікавістю. Туфлі на шпильці, які підкреслюють стрункість ніг та роблять їх довшими. Все ж зріст у мене маленький, тому доводиться використовувати такі хитрощі.

Зате поряд зі мною будь-який чоловік може відчути себе високим, сильним та справжнім самцем.

Волосся тільки акуратно розчісую, але не заколюю. Воно чудове й так. Легкий макіяж, спроба надати обличчю спокійного і незворушного виразу. І не думати про те, що продаж незайманості для мене є звичайною справою. Якщо почати колупати цю тему і думати про таке, то я почну спинятися, бурмотати щось невиразне і в результаті все зіпсую.

По мене приїжджають за дві години до призначеного часу. Клуб не шкодує грошей, тож посилає спеціально своїх людей за «замовленими» дівчатками.

Побачивши дорогий позашляховик та водія – громила громилою, я боюся, але мені не дають передумати.

Громила виявляється дуже чемним і вишколеним.

Він відкриває переді мною дверцята машину.

– Сідайте, – кидає коротко, але без зневаги.

Я підкоряюся, тільки впиваюся пальцями в сумочку з такою силою, наче хтось у мене її забере. Водій нічого не каже, ми їдемо досить довго. За вікном уже темно, я розумію, що нічого не можу запам'ятати. Хоча… чи це потрібно?

У голові крутяться моторошні думки, настрибують одна на одну. Серце б'ється як шалене. Аж раптом це останній шанс втекти?

І тут же злюся на себе. Вгамуйся вже, Поліно! Це єдиний шанс врятувати Єгора!

Машина плавно гальмує.

Знову відчиняються дверцята, мені подають руку, м'яко стискають крижані пальці, допомагають вийти. І раптово кажуть:

– Не бійтеся. Вам тут не завдадуть шкоди.

Я з подивом дивлюся на водія, зніяковіло посміхаюся та киваю.

– Дякую.

А потім йду прямо до дверей клубу. Назад дороги немає.

Мене там одразу зустрічає приємний чоловік у костюмі. Такий… невизначеного віку та проводить до кабінету.

Тут все… дорого. І пахне чимось солодким та кружляючим голову. Мені здається, що я вже відчуваю атмосферу пороку та похоті. Хоча навколо все пристойно, немає нічого такого, що увігнало б у фарбу.

Чоловік представляється паном Красовським, потім дістає договір, акуратно дорівнює папери і передає їх мені.

– Ознайомтеся, Поліно, та підпишіть на кожній сторінці.

Я беру документ, навіть не здригнувшись. За що себе хвалю.

Дивлюсь. Потім гортаю. Намагаюся знайти хоч щось, що потім зіграє проти мене. Начебто нічого страшного. Якщо не думати про предмет договору. Чи мені так здається? Просто літери скачуть перед очима?

Я беру ручку та починаю підписувати.

Одна ніч.

Усього одна ніч.

І про це ніхто більше не згадає. Кладу ручку на стіл та підсуваю договір до пана Красовського.

Він проглядає все на місці і киває мені:

– Йдемо. Вас потрібно підготувати.

Мені стає жарко, незважаючи на тонку сукню. Але я крокую за чоловіком. Мене заводять у кімнатку, наказують знімати все.