Читати книгу - "Він та Вона, Яна Янко"

Еліза здивовано підняла брову, коли почула несподіваний стукіт у двері. Вона переглянулась з Леєю яка теж була здивована. Швидко піднявшись з ліжка, вона підійшла до дверей та відчинила їх. Перед нею стояв Ян, з усмішкою на обличчі, а ззаду нього був Сем який теж посміхався.

– Привіт! – привітався Сем з Елізою, пройшовши до кімнати і одразу підійшов до Леї, обійнявши її. - Привіт, кохана!
– Привіт, любий! _ відповіла Лея, також обійнявши його. – Привіт, Яне! – вона привіталась з іншим хлопцем.
– Привіт, – відповів Ян, підійшовши до Елізи. – Бачу, що я якраз вчасно.
– Привіт, так, я вже готова. Тільки сумочку візьму і ми можемо йти, – відповіла Еліза, усміхаючись.
– Ти виглядаєш чудово, – зауважив Ян, знову поглянувши на неї.
– Дякую, ти теж не змінився, – сказала Еліза засміявшись.
– Ахахахаха! Добре, я почекаю на тебе в машині, – усміхнувшись сказав Ян. – Бувайте, солодка парочка! – крикнув він, попрощавшись із Леєю та Семом.
– До зустрічі! – відповіли йому вони одночасно.

Ян пішов, а Еліза взяла свою білу сумку, у яку вже було покладено все необхідне, її телефон та ключі. Вона підійшла до вікна, подивилась на хлопця який підходив до своєї машини та знову повернулась до Леї.

– Не хвилюйся, ми не затримаємось довго, – сказала Еліза.
– Гарно тобі повеселитись! – побажала дівчині Лея з добрим настроєм.

Еліза усміхнулась, радісно кивнула та вибігла з кімнати, зачинивши за собою двері.

Спустившись вниз по сходах гуртожитку, Еліза повернула наліво і пішла по довгому коридору до виходу де вийшла на вулицю. Там її вітав теплий, літній вітер, а на небі світило сонце.

Еліза підійшла до машини, яка стояла на парковці біля гуртожитку, і відчинила двері. Вона сіла на переднє сидіння.

– Куди поїдемо? –  запитала вона Яна повернувшись до нього. 
– Не питай, це сюрприз! Готова? – відповів він з усмішкою.
– Ну, як завжди. Звичайно, готова! – відповіла Еліза з нетерпінням.

Ян усміхнувся від відповіді і завів машину. Мотор розігрівся і за кілька хвилин вони виїхали на відкриту дорогу. Еліза вже згорала від цікавості, що ж приготував він цього разу. Вона подивилася на хлопця і усміхнулася, радісно здогадуючись, що це буде якийсь незабутній день.

                                    ***

Вони приїхали на місце.

Еліза вийшла з автомобіля і опинилася перед величезною будівлею, яка викликала враження чогось особливого і таємничого. Зупинившись перед входом, вона задумалася, зітхнувши з задоволенням. На мить вона забула, чому взагалі сюди прийшла, адже головою заволоділа магія надпису, який висів над її головою.

Величезні, сині букви над входом створювали слово "Океанаріум", яке звучало як мантра, заспокоюючи і заворожуючи її. Еліза підняла голову, намагаючись прочитати кожну літеру, відчуваючи, як вони пронизують її душу і тіло. Синій колір надпису майже точно співпадав з кольором глибин океану, що давало відчуття глибинності та містичності, яка зовсім недавно була для неї чужою.

Дівчина радісно повернулась до Яна та обійняла його, виражаючи свою неймовірну радість.

– Ого, я дуже радий, що тобі так сильно сподобалось, – сказав хлопець із усмішкою на обличчі.
– Це просто неймовірно, прекрасно! Дякую тобі!

Вони продовжили обійматися, насолоджуючись моментом, а потім Еліза відпустила Яна, щоб схопити його за руку.

– Пішли швидше! Я вже не можу дочекатися, щоб оглянути все тут.

Ян тільки усміхнувся та пішов за дівчиною, і разом вони увійшли до океанаріуму, щоб насолодитися неймовірною атмосферою та дивовижними мешканцями морського світу.

                                    ***

Еліза та Ян крокували по коридорах океанаріуму, де чарівна атмосфера занурювала їх у світ загадкової глибини океану. Вони відчували м'яке покриття підлоги, яке нагадувало рухання хвиль, підсилюючи враження від плавного пересування.

Навколо були розташовані величезні акваріуми, які містили розмаїття морського життя. Колоритні рибки танцювали серед водоростей, випромінюючи неймовірні барви та неповторну красу. Еліза затамувала подих, коли її погляд зупинявся на екзотичних морських створіннях – величезних коралових формаціях, грайливих рачках, спокусливих акулах, які пливли з такою силою та грацією, що здавалося, ніщо не може їх зупинити.

Атмосфера була наповнена звуками – шелестом хвиль, які билися об акваріумні скляні стінки, потужним шумом води, що перекликався з гаміром відвідувачів та морських істот. Усе це створювало неповторну симфонію природи, яка заповнювала серця Елізи та Яна радістю й захопленням.

Прогулюючись, вони зупинялися перед кожним акваріумом, занурюючись у світ розкішного підводного життя. Іноді вони знаходилися так близько, що здавалося, що можна було відчути пульсацію води, що оточувала їх. Це було неймовірно інтимно, коли вони двоє занурювалися у світ, де природа розкриває свої таємниці.

Еліза та Ян стоять в незвичайній гармонії, немовби злиті в одне ціле, їхні тіла майже торкаються один одного. Погляди їхніх зосереджених обличчів вперто затрималися на акваріумі, де золоті рибки непохитно пливуть у своєму кришталевому світі.

– Красиво..., – пошепки промовила дівчина.
– Так, справді, – відповів хлопець тихим голосом, хоча його погляд був зосереджений не на рибках.

Його очі не відводили погляду від Елізи. Обличчя дівчини, освітлене блідим світлом з акваріума, зачаровувало його. Він м'яко опустив погляд вниз, зупинившись на їхніх руках, які знаходилися на небезпечно малій відстані одна від одної.

Ян повільно наблизив свою руку до руки Елізи, відчувши, як вона миттєво здригнулася. Однак, вона не відхилала свою руку, залишаючи її там, де вона зустрілася з Яновою. Той відчув полегшення, розслабився, а потім ніжно зчепив її пальці своїми, з'єднавши руки.

Вони повільно підняли голови, і коли зустрілися поглядами, усміхнулися. Кожен відчував щось особливе в цей момент, свою власну сутність емоцій, але вони зрозуміли, що ці емоції, які були несхожі одна на одну, таїли в собі схожість.