Читати книгу - "Спокуса для звіра, Ольга Островська"

− Хто сказав, що не можеш? Ти сама мені казала, що в тебе там немає нікого і ніхто на тебе не чекає. То навіщо туди рватися?

− А тут? – скидаю підборіддя. – Навіщо мені лишатися? Там… там у мене справи, моє життя, там усе зрозуміло та відомо.

− А тут я. І зі мною тобі буде добре, − впритул підступає до мене ведмідь.

У мене зараз реальне таке відчуття, що кисень у грудях скінчився. Тільки й залишається, що жадібно хапати ротом повітря та кліпати очима.

− Ти… ти зараз серйозно? Розумієш, що з такими пропозиціями не жартують? − видавлюю хрипко.

− Схоже, що я жартую, ягідко? − на моїй талії стискаються його руки, притягуючи мене до чоловічого тіла. А очі, здається, ніби просто в душу дивляться, випалюючи там своє ім'я назавжди. – Я тобі прямо кажу: «Залишайся зі мною».

− Ми ж не знаємо одне одного, − бурмочу розгублено. – Ми з різних світів. Я не можу так просто… це занадто… поспішно. Чим я займатимуся? А якщо у нас нічого не вийде?

Боже, чому я все це несу, коли все, чого мені хочеться, це погодитися? Просто… страшно це. Одна справа запасти на звабливого і привабливого чоловіка, розтектися калюжею, провести з ним приголомшливу ніч, забивши навіть на контрацепцію. Ні на що не розраховуючи, навіть не побоюючись вагітності, оскільки дні у мене найбезпечніші, і не малюючи собі повітряних замків у рожевому спектрі. А інше – ризикнути підпустити цього чоловіка ближче. У душу, серце, під шкіру. Ризикнути залишитися з ним в абсолютно чужому і невідомому для мене світі, поклавшись тільки на його слово і своє шалене, майже навіжене бажання.

А з іншого боку... Я зможу потім жити спокійно, якщо зараз не ризикну і не спробую? Чи зможу забути того, хто може стати любов'ю всього мого життя?

Звісно, багато хто вважає мене ризиковою і навіженою. Але зазвичай я ризикую виважено… а тут… навіжено виходить, так.

− Ну от і дізнаватимемося. В чому проблема? − посміхається Сігард, який явно помітив мої коливання. – Не бійся нічого. Я тебе ніколи й нізащо не скривджу, маленька. Якщо тобі потрібно вирішити якісь важливі питання на Землі, перш ніж погодитись, ми туди навідаємось і вирішимо. Але попереджаю, я рішуче налаштований поцупити тебе потім назад. І ніякому вовку навіть близько не дам до тебе підійти. Погоджуйся, солодка моя.

Зажмурившись, я притискаюся чолом до його оголених грудей. Туди, де гулко і схвильовано б'ється серце. Він напружено чекає на відповідь.

Він теж нервує… це розуміння наздоганяє мене хвилею полегшення. Нервує. Йому не байдуже.

− Добре. Я залишусь, і ми спробуємо, − бурмочу тихо, але рішуче.