Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

3.6*

— Що ж… Тоді покажи, як сильно ти мене хочеш, — промовляю я і деактивую чари знерухомлення. Відступаю на крок, очікуючи, що ж зробить ця дівчина.

Тіло ниє від бажання, прагне знову відчувати живе дівоче тепло. Але це ніщо порівняно з насолодою спостерігати, як вона — знесилена, але збуджена до нестями — підіймається на тремтячих руках. Як трохи подається стегнами до мене, але… Вже надто далеко. Відчуваю її збентеження так само чітко, як і її вагання. 

Хоче, але не діє? Цікаво, чому?

В її сльозах був присмак якихось чарів. Можливо, в цьому криється секрет її стійкості навіть на тому етапі, коли інші наложниці вже просто билися в путах. Одна з таких навіть змогла вивільнитися, і це було… Надто небезпечно для неї. Мені не можна втрачати над собою контроль.

А ця тримається. Всупереч всьому. Якщо вона дійсно кимось зачарована — це може стати дуже цікавим збігом.

Я  відступаю ще на крок, опускаюся в крісло і розслаблено відкидаюся на спинку. В грудях плещеться приємне тепло — його вистачить ненадовго, до наступного нападу демонів. А взяти більше —  дівчина ще недостатньо витривала, хоч і з непоганим потенціалом. Перенесе нормально перший раз, можна буде поміркувати щодо подальших планів на неї. 

Примружившись, я спостерігаю за тим, як вона потроху випростовується. Потім — обертається до мене. Зіниці розширені, часто дихає, груди… Гарні груди, до речі. І талія. І стегна. А волосся — так взагалі неначе вогонь, розплесканий по блідій шкірі та темно-зеленій тканині. Опускаю повіки, аби утримати себе в руках. Так би й випив всю, до останньої краплини її життєвої енергії, поки вона така гаряча. Я відчуваю, як її погляд блукає моїм тілом, і це мимоволі викликає усмішку. Лоскотно.

— Про що думаєш, крижинко? 

Все ще тримаю очі заплющеними, аби не додавати дівчині сумнівів своїм спостеріганням. Хоча знати, що вона робить це мені все одно не заважає. Стоїть там, де і стояла. Запах її розпаленого тіла лоскоче ніздрі.

— Про те, як я тебе ненавиджу, — з несподіваною люттю цідить дівчина.

— Он воно як, — вдаючи подив, я розкриваю очі та уважно дивлюся на неї. — І через що саме?

— Через… все це… приниження.

Її губи тремтять. Схоже, зараз розплачеться. Це вже не надто цікаво, хоча смак її сліз мені до вподоби.

— Приниження…

Я оцінюю смак цього слова, ніби воно є дорогим старим вином. А потім додаю тим самим оксамитовим голосом, перед яким не могла встояти жодна з моїх наложниць:

— Схоже, ти ще не знаєш, що таке справжнє приниження. Втім… Якщо ти не хочеш продовження, я не збираюсь тебе примушувати… — роблю невелику паузу, а потім вкрадливо питаю: — Тож, хочеш чи ні?

Вона робить судомний вдих, облизує губи. При цьому привідкриває рота настільки спокусливо… Що в мене мимоволі з'являються думки про те, де я був би не проти відчути ці губи. О, так, саме там, куди ти зараз дивишся, дівчинко.

— Отже, хочеш, — підсумовую я. 

Підманюю її пальцем, додавши до цього жесту малесеньку дрібку чарів. Нічого особливого, просто невеличке прискорення подій, бо результат і без них вже очевидний. 

Дівчина невпевнено скорочує відстань між нами та боком сідає мені на коліна. Торкнувшись її підборіддя, я впиваюся в їх губи жадібним поцілунком і відчуваю, як хвиля тепла проноситься всім моїм тілом. І як дівчина не втрачає рівновагу та лягає на мої груди. Не розриваючи поцілунку, я обома руками допомагаю їй припіднятися та сісти верхи на мої стегна. Поки що — тільки на них. Спираючись колінами об сидіння крісла, а руками — в підлокітники, вона починає плавно ковзати вперед-назад.

В грудях стає гаряче. Вона продовжує втрачати життєву енергію. Надовго не вистачить. Втім, чи не байдуже мені?.. Не перша і не остання. Але загадка такого довгого її спротиву бентежить, пробуджує цікавість. 

Дівчина вже відверто намагається насадитися на мене, але я утримую її за стегна, навмисне дражнячи і вислизаючи останньої миті. В безсилому роздратуванні вона дряпає мене нігтями, впивається в плечі. Це викликає нестерпне бажання не просто потрапити всередину, втамовуючи взаємне бажання, а з силою притягнути її до себе, щоб з першого ж разу увійти якомога глибше. 

Темпераментна. Гаряча. Повинна була піддатися спокусі при першому ж дотику. Тим цікавішим стає пошук причини такого довгого спротиву. А дізнатися її можна різними шляхами. Потім. А зараз…

Я піддаюсь спокусі і, припіднявши стегна, насаджую її на себе. Дівчина тихо схлипує та широко розпахує очі. Незаймана. Доволі дивно, з огляду на її вік і темперамент. Але приємно.

Наложниця виглядає розгубленою, її тіло напружене, як тетива. Часто кліпає очима і робить невпевнені спроби злізти з мене. Наївна. Сідаю рівно, обіймаю обома руками за талію та поперек, міцно притискаючи до себе і не залишаючи жодного шансу втекти. Спротив стихає. Я відчуваю, як від паху до живота і вище поступово піднімається по-справжньому гаряча хвиля, і тихо усміхаюсь в її груди. Кров — квінтесенсія життєвої енергії та найнадійніший якір для чарів. Досвідченому магу, тим паче — некроманту, достатньо однієї краплі для… всього.

Я відчуваю, як напружене тіло дівчини поступово обм'якає. Схоже, от-от знепритомніє від втрати сил. Підхоплюю її під колінами, та ривком підіймаюся з крісла. Вона інстинктивно чіпляється за мої плечі, впивається в них нігтями. 

В цей момент я відчуваю себе майже живим.

За ті три кроки, що відділяють крісло від ліжка, я встигаю накласти на неї чари зцілення та посилення чуттєвості. Моя наложниця має запам'ятати свій перший раз на все життя, яким би коротким воно не виявилось.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно