Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- Гаразд, розкрию секрет, - Еджей тримався просто прекрасно, як риба в воді, чого не можна було сказати про саму Єву. - Ми не просто пара, ми живемо разом, і у нас вдома точно є ліжко, смію вас запевнити. Дозвольте представити - Єва Мартін, моя фея, яка подарувала мені крила. І тростина мені потрібна тільки для того, щоб триматися за цю землю, тому що від любові до неї мене іноді підкидає вгору.

- Єва, як вам в Лос-Анджелесі? Ви бували раніше в Каліфорнії? - звернулася до неї усміхнена журналістка, причому посміхався у неї тільки її великий рот.

- Лос-Анджелес для мене це величезний калейдоскоп, який занадто швидко  обертається, - відповіла Єва. Всі односкладові захоплені відповіді такі як « О, просто чудово! Я так рада опинитися тут! » випарувалися з її голови. - Мені ще ніколи не доводилося бувати в штаті, де чай п'ють тільки з льодом. Але порівняння з Бостоном досить колоритне.

- Як же ви все ж таки познайомилися з Еджеєм? Це була доля?

- Я не вірю в долю, - мимоволі насупилася Єва, і камера взяла її крупним планом. - Тому що якщо вона існує, у мене до цієї стерви дуже багато претензій. А Еджея я взяла змором. І це тільки моя заслуга, а не якоїсь там долі.

- Вау, наполегливість у Лос-Анджелесі вітається як ніде, а так само амбітність і самовпевненість. Чи є у вас в планах так само взяти змором і Голівуд?

- Ні, що ви! - Єва розсміялася абсолютно щиро, демонструючи свій чарівний сміх всім телеглядачам, в числі яких був і невпинно відстежуючий її життя - Адам Пірс. - Яке безглузде питання! Голівуд - це не моя стежина до щастя.

- Чи доречно буде поцікавитися в чому ж воно? - поцікавилася журналістка, явно натякаючи на Еджея, який стояв поруч.

- Я, напевно, скажу абсолютно прозаїчну і банальну річ, - пробурмотіла Єва. - Але моє щастя не в популярності, і не в солідному рахунку у банку, і навіть не в класному хлопці в моєму ліжку. Моє щастя полягає в материнстві, в сім'ї ...

- Тоді побажаю вам обом, щоб ваші мрії здійснювалися!

І інтерв'ю на цьому нарешті закінчилося. Чарівна посмішка журналістки вимкнулася як одним помахом разом з камерою, зайвий раз викриваючи, що весь цей пафос, відомі особи, шикарні вбрання і нагороди - просто постановка.

- Розумниця, ти добре трималася, - промовив Еджей. - Все пройшло вдало.

- Ти просто не уявляєш, як би дорого я заплатила за побачення зі своїм сином, - прошепотіла Єва, тремтячими губами. - Давай повернемося. Насправді це жахливе місто, не дивно, що кожен другий тут страждає нервовими розладами.

- А як же нічний Лос-Анджелес і запрошення на грандіозну вечірку? Там будуть зірки. Ти ж хотіла сфоткатися з Татумом? - зауважив Еджей, даючи зрозуміти своїй дівчині, що для хвилинної слабкості момент не підходящий. - Єва, тут публічна поява на вечірках це зовсім не розваги - це інвестиції в майбутню кар'єру, тому люди там будуть не останні, і мигтіння разом з ними на обкладинках журналів - ще один випад проти Пірса.

- Гаразд. Ти маєш рацію. Не знаю, щоб я робила без тебе.

До цього Єва навіть уявити собі не могла, що можна так втомитися від вечірки, в порівнянні з якою, п'ятнадцяти годинний робочий день - невигадлива прогулянка. У минулому, вечірки , які вона відвідувала зі своїм колишнім чоловіком Еріком були більше схожі на розгульне пияцтво, наповнене хвастощами, плітками, дурощами і сміхом молоді, що обкурилася. 

Тут було зовсім інше - в усьому простежувався свій розрахунок, у вбранні, в словах, в усмішках, навіть в дотиках. Це дійсно була не та атмосфера, де люди, нехай навіть і досить відомі, могли розслабитися. Ні, бажаючі слави, продовжували працювати, працюючи на свій імідж, на своїх продюсерів заради майбутніх гонорарів. Для пересічної людини подібна вечірка була схожа на якусь психоделічну головоломку. Еджей під руку з неї підходив до якихось знайомих, представляв її, після їх підводили до деяких іменитих  зірок, з якими вони швидко фотографувалися, поступаючись місцем іншим, і при всьому цьому доводилося ходити з вічно натягнутою посмішкою і з почуттям, зовсім зайвої людини. До кінця вечірки у Єви неможливо  розколювалася голова, в якій миготіли обличчя і обривки фраз, які там перемішалися, а на Еджея, який з неймовірним героїзмом витримав все це на ногах, їй було боляче дивитися. Хотілося скинути туфлі, сісти в куток і розплакатися. Чого вона звичайно собі дозволити не могла, зібравши останні сили для поїздки до аеропорту.

Наступного дня, вони вже дивилися повтор свого інтерв'ю по телевізору, зручно вмостившись в обіймах один одного, на дивані в квартирі Еджея.

- Це тобі не формат меблевого, будь-кому помітно, що я не в своїй тарілці, - прокоментувала Єва, критично оцінюючи себе зі сторони. - А ось ти зіграв непогано. Навіть я вірю, дивлячись на тебе, що ти в мене закоханий.

- Треба ж, а я думав, що ти здогадувалася про це ще до того, як я оголосив це на всю країну. Слова ж не головне. Ти розумієш? - Еджей схвильовано насупився. - Я занадто багато вимовляв їх у своєму житті і не тим кому треба. Тепер я вважаю, що людину треба оцінювати по його відношенню до тебе і до оточуючих. Почуття і характер обов'язково проявляються у вчинках.

Єва збиралася йому відповісти, але дзвінок телефону збив її з думки.

- Напевно, це твоя мати, вона повинна була сьогодні передзвонити.