Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Розділ 6.2.

Пальці Олександри неприємно поколювало від втоми, спина просила змінити багатогодинну позу, але дівчина не поспішала звертати уваги на такі дрібниці.

Тонкі лінії змінювалися грубими, розмальовані аркуші чистими. Хвилини плавно перетікали в години, а Саша ні на секунду не переривалася. Усе малювала й малювала, виводила один ескіз за іншим.

Гіркота образи і злість на Бориса послужили їй потужним поштовхом, щоб працювати більше своїх сил. Емоції, що нахлинули, допомогли перенести всі ескізи з голови на папір за неповний робочий день. Вона й не помітила, як спорожнів швейний зал.

Не помітила відсутність галасу балакучих швачок і звуків шиття. Лише її нерівний подих і думки про чоловіка, які нахабно заполонили її голову.

— Чорт би тебе побрав, Таларські! — грифельний олівець вискочив із руки дівчини, спотворюючи малюнок сукні нерівним слідом. — Щоб тебе...!

Зі злістю Олександра зім'яла зіпсований аркуш паперу й жбурнула в бік, де стояло відро для сміття. Стомлено видихнула і потерла скроні, намагаючись заспокоїтися.

— Саша, що з тобою? — з неприхованим занепокоєнням кинувся до неї Влад. Дівчина злякано сіпнулася, зовсім забувши, що її бухгалтер ще не пішов додому.

Нічого не відповівши, Саша різко піднялася на ноги і побігла до вбиральні. Не вистачало ще зі своїми підлеглими ділитися душевними муками. Та й було б власне, чим ділитися.

Можна подумати, що сталося щось надзвичайне.

Хоча... все-таки сталося. Уже три дні минуло після їхньої останньої зустрічі, а від Борис так і не зателефонував.

Соромно зізнаватися, але Олександра б зраділа навіть банальному повідомленню "Як справи?", яке чоловік би набрав у перерві між підписаннями важливих контрактів. Але на жаль. Телефон мовчав. Борис так і не спромігся за весь час поцікавитися дівчиною.

Дивлячись на себе в дзеркалі, Саша судомно видихнула. Зачерпнула жменю води і зробила кілька ковтків. Обличчя торкнулася сумна усмішка. Немає нічого гіршого за цю дурну залежність. Слово "закоханість" Олександра вперто ігнорувала, замінивши його більш токсичним поняттям.

— Взяла себе в руки і пішла працювати! — суворо наказала дівчина своєму ж відображенню. — Усього лише, черговий коханець.

Наспіх поправивши скуйовджене волосся, вона впевненою ходою повернулася за робоче місце. Мимохідь помітила, що Влад уже пішов, залишивши ательє в її повному розпорядженні.

Музичний передзвін китайських дзвіночків сповістив про пізнього відвідувача.

— Ми через десять хвилин закриваємося, — не обертаючись, повідомила Олександра. — Приходьте завтра.

Копошіння за спиною і важкий подих змусили дівчину все-таки відволіктися від ескізів. Неохоче вона поклала олівець біля блокнота і в півоберта глянула на гостю. На неї з викликом дивилася доглянута жінка у вишневому пальто. На мить вона гидливо зморщилася, але тут же повернула собі незворушний вигляд. Чи це Саші здалося від перевтоми?

— Вибачте, але час роботи ательє майже закінчився, — терпляче, немов маленькій дитині повторила Олександра. — Ми чекатимемо на вас завтра. З десятої ранку.

— Майже закінчився, — не приховуючи уїдливих ноток, хрипло парирувала гостя. — Не переживайте, я встигну.

Не чекаючи дозволу, жінка попрямувала до дивана і, закинувши ногу на ногу, поважно розсілася на ньому.

— Я б не відмовилася від кави.

Саша на мить оторопіла. Ні, звісно, вона вміла ставити на місце противних клієнтів. Так щоб із першого разу дійшло, як потрібно поводитися з людьми. Але щось у цій дамочці було таке, що змусило дівчину промовчати.

— Гадаю, у вас термінове замовлення? — видавивши із себе посмішку, Олександра підійшла ближче до кавового апарата. Ковзнула по кнопках і вибрала подвійний ристрето. Хитро посміхнулася своїм думкам. Нехай помучиться від безсоння, гадина.

— Я б могла і почекати, — зізналася жінка, забираючи в Саші маленьку чашку з гарячим напоєм, — але не люблю відкладати справи в довгу шухляду. Тим паче, що волею долі сьогодні я опинилася біля вашого ательє.

Вона повільно зробила перший ковток і задоволено усміхнулася, немов розгадавши Сашин план помсти.

— Сподіваюся, творити ви вмієте краще, ніж робити каву. Вона огидна.

Жінка різким рухом поставила чашку на журнальний столик, від чого бурі краплі розповзлися скляною поверхнею, і знову втупилася на Олександру.

Дівчина ледь тримала себе в руках. Переживання останніх днів страшним ураганом погрожували вирватися назовні. Терпіти цю хамку не було жодного бажання. Але й псувати свою репутацію теж не хотілося.

— Ви трохи помилилися адресою, — вкрадливо, зовсім не сердито відповіла Саша. — Через дорогу є маленька круасанна, де подають чудову каву. Я, на жаль, чи на щастя, не працюю бариста.

— Мда, — видавила зі смішком відвідувачка, — обслуговування на вищому рівні. Перехвалили вас.

— Поспішаю нагадати, що у вас залишилося дві хвилини, — пропустивши повз вуха колючу фразу, Олександра кивнула на настінний годинник. — Чи ви тільки хотіли скуштувати моєї кави?

З витонченими замашками жінка піднялася з диванчика і наблизилася впритул до Саші. Повільно оглянувши її від мисків туфель до голови, вона запитала:

— Ви незаміжня?

— Що? Кхм, — дівчина запнулася від несподіваного запитання.

— Не помітила у вас обручки на безіменному пальці, — поспішила пояснити відвідувачка.

— А яке це має значення?

— Ну а хлопець/ чоловік у вас є? — не вгамовувалася жінка. — Коханець? Багатий утримувач?

— Та що ви собі дозволяєте? — гнівно вигукнула Саша, не в силах терпіти таку поведінку.

Вона покрокувала до виходу і швидко відчинила двері, однозначно натякаючи, що жінці пора.

— Ми закриваємося.

— Ну що ж, — боляче зачепивши плечем Олександру, відвідувачка зустрілася з нею очима. — Чекайте мене завтра. Рівно о десятій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно