read-books.club » Фантастика » Закоłот. Невимовні культи 📚 - Українською

Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Закоłот. Невимовні культи" автора Володимир Кузнєцов. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 87
Перейти на сторінку:
не прив’язувався до єдиного часового циклу. На кораблях не було, та й, власне, не могло бути, днів і ночей — екіпаж, так само як і пілоти, відпочивали відповідно до складного графіка, що зводив до мінімуму відсоток людей «зі зниженою боєздатністю» — тих, хто спав, їв або ще якимось чином випадав із загального процесу. Ніхто на кораблі не спав більше чотирьох годин поспіль, а загальні сім годин сну розподілялися протягом добового циклу на два-три періоди.

— Що ти хотів сказати, Гаджито? — лейтенант подивився на Тенгрі й підбадьорливо кивнув. Юнак деякий час не міг здолати власної соромливості.

— Я хотів дізнатися, — скоромовкою випалив він, нарешті опанувавши себе, — чи правда, що ми… програємо війну?

Лейтенант з подивом поглянув на нього.

— Це небезпечні слова. Слова, що неодмінно будуть почуті токкейтай. Не боїшся?

Тенгрі відчайдушно мотнув головою, злегка втративши рівновагу від різкого руху. Заколихався, тримаючись за поруччя, наче прапор на вітрі. З усіх страхів, що нині шарпали його душу, страх перед токкейтай був не найсильнішим. Поміркувавши, він відповів:

— Боюся. Боюся, що підведу нашу Імперію, не спроможуся виконати священний обов’язок, покладений на мене. Навіть офіційні джерела кажуть, що, незважаючи на звитягу наших військ, Імперія втрачає позиції. Говорять про прийдешній корінний перелам, про важливі, ретельно сплановані операції — а потім публікують довжелезні списки тих, хто загинув геройською смертю. Списки військових баз, форпостів, кораблів… людей. Коли я готувався до відправки, надійшло повідомлення, що тимчасово залишено Дерінкую. Хіба воно не було найбільшим і найдавнішим нашим поселенням на Марсі? Куди відправляють «Щасливого Журавля» — на Марс? Це контрнаступ? Чи ми маємо спинити наступ ворога…

Він затнувся, не наважившись закінчити речення. Потім подивився у вічі лейтенанту — бездонні, порожні очі, спотворені кристалами імплантів.

— Тому я хочу розуміти — це правда, що ми програємо війну?

Тенгрі замовк, хапаючи ротом холодне повітря. У глибині підсвідомості він чекав, що тієї ж секунди навколо прочиняться секретні ходи і токкейтай скрутять його, почнуть гамселити, а потім затягнуть до своїх казематів на дні найтемнішого й найвіддаленішого рівня «Щасливого журавля». Але нічого подібного не трапилося. Лейтенант Юкіо замислено мовчав.

— Чи відомо тобі, з ким ми воюємо? — спитав він після декількох секунд мовчання. Тенгрі поривчасто кивнув.

— Звичайно! Тисячею демонів ми називаємо потойбічних почвар, споконвічне зло, що пробудилося в темній безодні космосу, де немає зірок і планет. Їхні Чорні Кораблі несуть смерть і руйнацію, перетворюючи на космічний пил цілі планети…

— Як ти вважаєш, — урвав його скоромовку Юкіо, — з ними можна домовитися про мир?

Неспроможний приховати емоції, Тенгрі витріщився на лейтенанта, мов на божевільного. Мир? Із демонами? Істотами, єдиною метою яких є повне знищення всього людства? Хлопець замотав головою, відчуваючи, що йому аж щелепи звело від люті.

Юкіо вдоволено кивнув:

— От бачиш. А тепер як слід поміркуй і скажи: невже так важливо, перемагаємо ми чи програємо? Хіба це надає нам право вибирати? Хіба, визнавши поразку, ми зможемо врятувати наші родини, а також родини мільярдів цивільних мешканців Дзіпанґу? Хіба своїм боягузтвом ми якось допоможемо їм, коли Чорні Кораблі розпочнуть орбітальне бомбардування священної поверхні нашої метрополії?

Тенгрі знову замотав головою.

— Я… я… — слова застрягали в нього в горлі. — Вибачте мені, пане лейтенанте!

Уклонитися, коли висиш під склепінням, тримаючись за кріплення, було майже неможливо, але статут передбачав подібні випадки. Підтягнувшись на поруччях, Тенгрі надав тілу необхідного кута нахилу й низько опустив голову, втиснувши підборіддя в груди та стиснувши зуби так, що вони аж заскрипіли. Декількома метрами нижче під флоатуючими в повітрі ногами розбігалося навсібіч, наче вишикувана мурашина армія, знайоме мереживо ієрогліфів. Несподівано долоня Юкіо лягла на його плече.

— Не треба вибачатися. Ми всі боїмося. В страху немає нічого ганебного.

Тенгрі підвів на лейтенанта спантеличений погляд. Уперше він бачив, щоб обличчя того набуло такої ясності та спокою.

— Я був там, — мовив лейтенант з ледь помітною посмішкою. — Я бився з Демонами в космосі. Я спалював їхні винищувачі й відправляв торпеди у їхні ескорти й фрегати. Я вивчав матеріали про них, які нині суворо заборонені. Книжки, написані задовго до постання Імперії Дзіпанґ, що сьогодні навіть назви їх — разом із прадавніми іменами Тисячі Демонів — не можна згадувати. Я на власні очі бачив той перелам, що настав у війні три роки тому.

— Перелам? — вражено перепитав Тенгрі. — Але ж перелам тільки має відбутися! Об’єднаний флот розпочне наступ…

— Переламом ми, ветерани, називаємо Міддоуе-кайсен, битву Об’єднаного флоту з Чорними кораблями. Власне, саме тоді й з’явилася ця назва — Чорні кораблі. Зброя та технологія, яким нам нема чого протиставити — окрім Спеціальних Ударних Загонів. Бо до Міддоуе-кайсен ми навіть не стикалися з воєнним флотом мі-го…

Тенгрі нахмурився, почувши незнайому назву, але потім мимоволі глянув на лейтенанта. Той замислено дивився кудись, крізь переділки, наче намагався проникнути поглядом у безкінечну чорноту простору, що оточував «Щасливого Журавля». Раптова відвертість його глибоко вразила Тенгрі. Тепер, дивлячись на Юкіо, він бачив не лише свого командира, того, хто поведе їх у бойовий виліт. Він бачив старшого товариша, що готовий вислухати та підтримати, здатного бути щирим у своїх словах. Юкіо стрепенувся, наче звільнившись від важкої думки, і продовжив:

— Вони використовують якесь поле, здатне виводити з ладу наші електронно-обчислювальні системи. Його природи наші вчені так і не спромоглися розгадати. Збагнули лише, що воно діє на квантовому рівні. Я не дуже розумію, що воно таке, але йдеться наче про суперпозицію та парадокс спостерігача. В тебе було щось таке в курсі фізики?

Тенгрі заперечливо похитав головою.

— Хай там як, але цей пекельний витвір будь-яку складну систему керування, що наближається до Чорного корабля, перетворює на безпорадну купу деталей. Торпеди, залпові ракетні системи, рої атакуючих дронів — з таким само успіхом можна було б кидатися в них металевими болванками. Але потім стався прорив. Виявилося, що живий організм у цьому полі не колапсує, нейронні мережі зберігають здатність передавати й обробляти електричні сигнали.

— Тож надія є? — спитав Тенгрі. Лейтенант знову усміхнувся. Цього разу усмішка вийшла інакшою, не такою стриманою. Наче запитання Тенгрі прочинило якісь дверцята в душі лейтенанта, скаламутило щось, що давно вже осіло мулом на самісінькому дні його свідомості.

— Надія, кажеш? Зараз Імперії знадобляться величезні ресурси, щоб розробити нові вузли контролю та керування — і навіть більші, щоб переобладнати системи ледь не кожного корабля Об’єднаного флоту. Ресурси й час. Ресурси здобувають цивільні — на Землі та Місяці. Ми ж здобуваємо час.

— Спеціальними атаками?

— Так. Бо нині

1 ... 16 17 18 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закоłот. Невимовні культи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закоłот. Невимовні культи"