Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Ще раз перерахуй, що там треба робити, щоб  від пристрасті не звихнутися?

-Ага! Щоб запал остудити потрібно тіло від зайвого бажання позбавити!

-Угу, голяка, та по лісу? – чергове зітхання.

-Та не бійся ти! Ніхто не побачить!

-А ти чому така впевнена? А раптом якийсь мужик на рибалку чи полювання піде? А тут я біжу, дупою відсвічую! – пирхнула Стьопка.

-Я не жартую! Не побачить ніхто! З людей…

-?!...

-Зранку, як сонечко тільки готується вставати є особлива пора... Ніхто з людей не побачить Свирянку, що біжить бажання скидати...

-А НЕ людей?

-А нелюди свої володіння мають...

-А ти ж сказала, що той наречений, який від мене відмовився – не людина…

-Напевно так, але...

-А якщо він не людина, то хто?!

-Багато їх є різних нелюдей… Лісник, наприклад… Вогневик, ще є… Водяник…

-Розказуй про усіх!

-Якщо коротко, то: лісники – володарі землі, лісу. Гідні, чуйні! Охороняють ліси, за живністю та древцями наглядають… Водяники – володарі води. Ну, озера, чи річки усілякі охороняють! Теж добрі. А ось вогневики погані… Вічні вороги! Їх берегтися треба!

-А чому? – поцікавилася Степанія.

-Бо москалі!

-Та ти що?!

-Так!

-І? Що вони роблять? Катують? Спалюють?

-У попіл...

-Мати Василева… Але чому?!

-Бо вони – чисте зло. Не до вподоби їм, коли Свирянка долі плете… Або коли хтось щось створює. Погано від цього… Вони ж тільки руйнувати вміють…

-Який жах… А як убезпечитися від вогневиків?

-Не бійтесь, панночко! Додому вони увійти не зможуть! - подав голос Єгорович, - Конопатка не пропустить!

-Гаразд… - схвильована розповіддю про вогневиків Стьопка ледве зібралася з думками, фантазія все малювала монстрів із перекошеними люттю обличчями та у червоних футболках з надписом «СРСР» - Інше питання… Чому ти вирішила, що відказник не людина?

-Тому що зректися ритуалу тільки вищий може. Людина ні... Людина і не розуміє нічого про ритуал, просто долі кориться.

-А як ти думаєш, яким чином я розмову почула? – все не давав спокою Степанії той наречений-відмовник. Не бачила його жодного разу, а все одно образилася!

-Ось тута важко зрозуміти, господине. Є ймовірність, що дар у тебе вже відкрився.

-Який дар? Плетухи?

-Дар чути душі стражденні, що пару не знайшли!

-Як тих, що у підлозі живуть?

-І їх також… Сама розповідала, наче відказник тебе купу років чекав… Страждав, напевне…

-Хм… А чому ж тоді відмовився?! Нічого не розумію.

-Так він ж баяв! Виродок він!

-Потвора, а не виродок!

-А що, є різниця?

-А якщо він моя доля? Тоді що? Він відмовився, а я увесь вік одиначкою мушу кукувати? – ще більше обурилась Степанія на відказника.

-У тому й плюс Свирянки, що у неї аж сім наречених! Один, або у крайньому разі два…

-Все одно, прикро якось... взяв і відмовився, не бачив мене навіть, не познайомився! - насупилась Степанія.

-Найшла про що тужити! Уяви, які б дітки від виродка народились?

            Помовчала Степанія вкотре у роздумуючи ударившись. А потім знову завела мову.

-Давай далі, Лукеріє розповідай, як з… е-е-е… жагою впоратися?

-А що, знову?!

-Знову… – зітхнула, - з минулого разу не відпустило! Як мені з ними спілкуватися, якщо з усіх думок у голові лише одна і та непристойна?

-Це ж перший день тільки. Завтра краще стане. А якщо лісом пробігти...

-Точно? Завтра легше?

-Кажуть, перший день від познайомлення! Далі легше!

-Виходить, мені ще чотирьох наречених залишилося побачити?

-Виходить так.

-Відстраждаю та відпустить?

-Гадаю, що так.

-І тільки на них у мене така реакція буде?

-Тільки на них... Але мужики на тебе тепер всі будуть кидатися, звикай!

-Весело, нічого не скажеш... Гаразд, вирішуватимемо проблеми по мірі їх надходження. Далі розповідай про ліки від… сексуального недоумства!