Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

Степанія приснула. Бо вигляд у Олігарха був кумедний. Мокрий одяг обвис, волосся бурульками до обличчя прилипло. Але він все одно їй найпрекраснішим здавався. І руки в нього такі сильні...

-Погоджуйся, дура та спроваджуй! -проскрипіла у вухо Лукерія.

-Так! - вигукнула Степанія, - Тобто, ні! Незаміжня!

-Я радий! - розцвів мокрий олігарх, - а на побачення підете зі мною?

-Піду! Так! Завтра! – заторохтіла Стьопа.

-Дякую! О сьомій вечора зручно буде? Я заїду!

-Так! Добре! – а сама зуби зчепила, щоб не прокричати, навіщо завтра, вона вже зараз готова на побачення йти! Бігти! Хоча навіщо кудись йти, зараз матрац із ліжка стягнемо і на підлозі… «Ой, тримайте мене хтось!»

-Тоді до завтра, Амазонко! – пристрасно прошепотів чоловік і гордо пішов.

Пролунав звук акуратно зачинених дверей і окрик зовсім іншим тоном:

-Що застигли?! В машину!

-І навіть ім'я не спитав... - сказала Лукерія, - ще водички, господиня?!

«Думай, голова, — картуза дадуть»

            Степанія ні з ким не розмовляла вже цілу годину. Лукерія і так і сяк, навіть частування пропонувала, ні в яку. Мовчить Степанія та хмуриться.

-Втекти хоче, - поділилася переживаннями Лукерія з Єгоричем.

-Ні, не може бути такого!

-Точно! Злякалася господиня!

-А чого ти їй все вивалила, як є? Прикрасити треба було!

-Який розумний знайшовся! Сам би й баяв!

-А я по госпчастини! Не мені розмови водити!

-Ледащо!

-Шо? Я ледащо? Я?! Та ти! Ах ти! Все! – тут будинок затремтів, наче землетрус почався, вікна задзвеніли, пилюка з усіх щілин полетіла. Степанія, як гаркне:

-Цить обидва! Балаган влаштували! - будинок одразу вщух, ніби й не було нічого, - нікуди я не втечу! Інформацію перетравлюю, і план дій складаю!

-Ось і добре… - ніжним голоском защебетала Лукерія, - а з нами сповіришся?

-Скажи мені будь ласка, Лукеріє, - замість відповіді сказала Стьопка, - а чому охоронці Олігарха стояли біля порогу, як заморожені, а сам він легко до хати зайшов?

-Певно, він твій наречений, людина добра, без злого наміру. А ті, зримо, люті. Конопатка й не пустив! -поміркувала вголос охоронниця.

-Конопатка у нас хто? – стомлено запитала Стьопка, потираючи скроні.

-Конопатка у нас вартовий!

-Зона дії?

-Ну, цеє... Будинок і двір...

-Говорити вміє?

-Ні… не балакучий він.

-А розуміє?

-Авжеж!

-Конопатка! - покликала Степанія, - стукни один раз, якщо ти мене чуєш!

Зовсім поруч пролунав стукіт, наче хтось по столу кулаком ударив.

-Чудово! Отже, слухайте мою команду! Ви всі повинні допомогти мені!

-Звичайно, господиня, про що мова?!

-Не перебивай, Лукеріє! - суворо сказала Степанія, - я з цими самцями сама не впораюсь... - зітхнула гірко, - ваше завдання не допустити нашого з ними... назвем це зближенням!

-Це як? – спитав Єгорич.

-Як і раніше. Водою обливати, за волосся мене смикати. До речі, я правильно зрозуміла,  чужі вас не чують?

-Ні, тільки ти!

-Добре! Значить кричить, увагу мою привертайте! Щипайте! Що завгодно! Та хоч підніжки ставте!

-Це ми запросто, панночко!

-Так. З цим розібралися. Тепер план дій. Сьогодні до сільської ради вже пізно. Сходжу завтра рано-вранці, а потім до міста поїду.

-Не кидай, господине! - заголосила Лукерія.

-Вщухни, актриса! – закотила очі Стьопка, - я по речі поїду! Комп'ютер заберу, телефон новий куплю. Мені працювати треба, гроші з неба не впадуть!

-А що робити будеш? - поцікавилася язиката охоронниця.

-Програміст я на фрілансі…

-Хто?!

-Як тобі пояснити… вільний художник…

-Живописець? – ахнула охоронниця.

-Та ні! Ти не зрозумієш, Лукеріє, я програми пишу...

-Письмовець? - з надією вже.

-Краще я покажу тобі якось…

-Гаразд...

-Ти мені краще ще раз, - і знову Степаня зітхнула сумно, - розкажи  з подробицями...

-Звичайно, господиня, повідаю, питай!