Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

аніж прилюдно. А рішинець, певне,

нам оголосять не пізніш, як завтра,

або вже ми його самі вгадаєм.

(Вклоняється Анні, за ним усі гості, рушають із світлиці).

Донна Анна і Дон Жуан лишаються самі.

Дон Жуан

От і замкнулася камінна брама!

(Гірко, жовчно сміється).

Як несподівано скінчилась казка!

З принцесою і лицар у в’язниці!..

Анна

Чи то ж кінець лихий - собі дістати

з принцесою і гордую твердиню?

Чого ж нам думати, що се в’язниця,

а не гніздо - спочин орлиній парі?

Сама звила я се гніздо на скелі,

труд, жах і муку, все переборола

і звикла до своєї високості.

Чому не жити й вам на сім верхів’ї?

Адже ви знаєте крилатий дух -

невже лякають вас безодні й кручі?

Дон Жуан

Мене лякає тільки те, що може

зломити волю.

Анна

Волі й так немає,

її давно забрала вам Долорес.

Дон Жуан

О ні! Долорес волі не ламала!

Вона за мене душу розп’яла

і заколола серце!

Анна

А для чого?

Щоб вам вернути знов громадські пута,

колись такі ненавидні для вас!

Дон Жуан

О, певне, я б не витримав їх довго,

якби не ви. Я б розрубав їх знову,

коли інакше з них нема визволу.

Анна

Хто самохіть їх прийме хоч на мить,

тому навік вони вгризуться в душу -

я добре знаю се, мені повірте! -

і вже їх скинути з душі не можна,

та можна силою й завзяттям духу

зробити з них ланцюг потужний влади,

що вже й громаду зв’яже, наче бранку,

і кине вам до ніг! Я вам кажу:

нема без влади волі.

Дон Жуан

Хай і так.

Я владу мав над людськими серцями.

Анна

Так вам здавалося. А ті серця

від влади вашої лиш попеліли

і внівець оберталися. Єдине

зосталось незруйноване - моє,

бо я вам рівня.

Дон Жуан

Тим я так змагався,

щоб вас подужати!

Анна

І то даремне.

Хіба ж не краще нам з’єднати силу,

щоб твердо гору ту опанувати,

що я на неї тяжко так здіймалась,

а вам - доволі тільки зняти персня

з мізинця і мені його віддати.

Дон Жуан

Долорес персня маю вам віддати?!

Анна

Чом ні? Таж я Долорес не вбивала.

Се ви поклали в сьому домі трупа,

що мусив би лежати межи нами

неперехідним і страшним порогом.

Але готова я переступити і сей поріг,

бо я одважна зроду.

Дон Жуан

Багато в чім мене винують люди,

але одвагу досі признавали

і друзі й вороги.

Анна

Її в вас досить,

щоб вихід прорубати з сього дому,

Вас не злякають шпаги де Мендозів,

того я певна.

Дон Жуан

Як же з вами буде?

Анна

Що вам до того? Мною не журіться.

Найгірше лихо - легше, аніж поміч

нещира, вимушена.

Дон Жуан

Ось мій перстень!

(Здіймає персня з мізинця і дає Анні).

Анна

(міняється з ним перснями)

Ось мій. А хутко я вам подарую

інакший, щоб печаті прикладати

до командорських актів.

Дон Жуан

Як то?

Анна

Так.

Я вам здобуду гідність командорську.

Бо вже ж обранець мій не стане низько

в очах лицарства й двору. Всі те знають,

що лицарем без страху ви були

і в ті часи, коли були банітом,

а вже тепер ви станете зразком

усіх чеснот лицарських - вам се легко…

Дон Жуан

(впадає в річ)

По-вашому, се легко - утопитись

у тім бездоннім морі лицемірства,

що зветься кодексом чеснот лицарських?!

Анна

Доволі вже порожніх слів, Жуане!

Що значить «лицемірство»? Таж признайте,

що й ви не все по щирості чинили,

а дещо й вам траплялось удавати,

щоб звабити чиї прекрасні очі,

то відки ж се тепер така сумлінність?

Чи, може, тут мета вам зависока?

Дон Жуан

(в задумі)

То се я мав би спадок одібрати

після господаря твердині сеї?..

Як чудно… лицар волі - переймає

до рук своїх тяжкий таран камінний,

щоб городів і замків добувати…

Анна

Ви, лицар волі, як були банітом,

були бандитом.

Дон Жуан

Я ним бути мусив.

Анна

А, мусили? То де ж була та воля,

коли був примус бити й грабувати,

щоб вас не вбили люди або голод?

Я в тім не бачу волі.

Дон Жуан

Але владу,

признайте, мав я.

Анна

Ні, не признаю!

Було «взаємне полювання» тільки,-

я пам’ятаю, як ви се назвали.

Так бути ж ловчим невелика честь!

Ви ще не знаєте, що значить влада,

що значить мати не одну правицю,

а тисячі узброєних до бою,

що можуть і скріпляти й руйнувати

всесвітні трони, й навіть - здобувати!

Дон Жуан

(захоплений)

Се горда мрія!

Анна

(приступає ближче, пристрасно шепоче)

Так, здобути трон!

Ви мусите у спадок перейняти

і сюю мрію вкупі з командорством!

(Підбігає до шафи і виймає звідти білий плащ командорський).

Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей од плаща, захоплений словами Анни.

Жуане, гляньте! От