Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хоч безучасно над всіми блищить.
Бідний слізьми його блиск заливає,
Щасним воно і терни золотить.
Серце дівоче, красніше сіяє
Щирість твоя, аніж сонячний світ:
Радісний усміх для щасного має,
Сльози для горя, пораду й привіт.
7 апр[еля] 1882
VI. АННІ П.
Дівчина встала рано-рано:
«Піду я в поле, мамо, мамо!
Піду я в поле до роботи,
Злоту пшениченьку полоти.
Годі сидіти дома тута:
Глушить пшеницю хопта люта;
Бур’ян буяє рісно-рісно,
За ним пшениці тісно-тісно;
Повій плететься геть на диво,
Хилить пшеницю криво-криво».
«Рано ще в поле, доню, доню,
Зимнії роси в полю, в полю!
Зимнії роси, зціпнуть ноги,
Будяччям вкриті перелоги!»
«Та доки ж, мамо, ждати, ждати?
Не сходить сонце, не видати!
Зимнії роси що ж удіють?
Та вони хопту гріють, гріють.
А пок зійти ще сонце мусить,
Хопта пшеницю здусить, здусить».
«Ей, доню, доню, бач, з півно́чі
Чорная хмара валом точить,
Чорная хмара, буйна злива -
Що ж зробиш в полі, нещаслива?»
«Я не боюся хмари-зливи!
Що мені вітер той бурхливий?
Я про ті тучі сміло-сміло
Буду робити чесне діло.
Нехай і повінь валом бухне,
Моя відвага не потухне,
Знесу я всяку злую долю,
Та не покину праці в полю.
Робити буду без упину
І перестану, як загину».
1880
VII. N.N.
Будь здорова, моя мила,
Я не твій!
Розлучила
Нас могуча сила.
Де поставить кого доля,
Там і стій!
Моя ж доля -
Вітер серед поля.
Стогне, віє, рве і свище
В грі страшній…
Ближче, ближче
Наше боєвище…
Важко, душно, пітьма груба,
Лютий бій…
Ось-ось, люба,
Жде мя, може, згуба.
А як гинуть, то самому!
Голос твій
З бою-грому
Звав би мя додому.
Тож не плач! Очиць, мов зорі,
Пожалій!
Згасне вскорі
Блиск їх у сліз морі.
Розійшлись, мабуть, по волі
Судьбиній
Наші долі,
Мов дороги в полі.
14-18 дек[абря] 1883
VIII. К.П.
Гарна дівчино, пахучая квітко!
Оком і словом стріляєш ти мітко!
В серця чутливий потайник укритий -
Хто тебе бачить, той мусить любити.
Тільки ж не гнівайсь за щиреє слово:
Світ і життя ти береш поверхово,
Мислиш, хто спів твій полюбить і очі,
Той вже нічого на світі не схоче.
Сли для очей і для пісні твоєї
Кине він все - боротьбу за ідеї,
Працю для тих, що їх тиснуть окови,-
Вір мені, серце, не варт він любови.
Сли ж, крім очей і крім слова дзвінкого,
Ти не даси йому в жизні нічого,
В бій не загрієш і ран не загоїш,
Вір - і сама ти любові не сто́їш.
Блиск чарівничий очей потускліє,
Зміниться голос, і спів заніміє,-
Сли ж в твоїм серці і думці пустинно,
Чим ти тоді причаруєш, дівчино?
1883
IX. ОЛІ
Коли часо́м на вулиці побачу
Вдову убогу, сиротя мізерне,
Що к мені руку простяга жебрачу,
В німім благанні очі к мені зверне,
Тремтить в лахмітті, босе, на морозі,
Сльотою бите й гордуванням ситих,-
Огнем на серце капають ті сльози,
Той жаль голодних, нищих і невкритих.
І думаєсь мені: «Недовго, може,
Коли мене важка прийме могила,
І ти отак підеш на роздорожжє
О хліб просить, моя дружино мила!
І зжовкне, зв'яне те лице, що нині
Так любим сяйвом, щирістю ясніє,
Погаснуть очі, що сміялись к мині,
Жура зв'ялить тебе, моя надіє!
І діти наші - ох, аж серце в'яне! -
Сльотою биті, босі, у лахміттю,
На сльози й горе непросвітно-тьмяне,
Як сиротята, геть підуть по світу».
І тайком я тремтячою рукою
Остатній гріш їм ткну й гадаю: «Може,
Хтось змилуєсь колись і над тобою
І сиротятам нашим допоможе».
1886
X. О.О.
«Сумоглядні ваші співи,
Все лиш горе та неволя,
Мов нема ніяких цвітів
Крім будяччя серед поля.
Чорним вкривалом жалоби
Ясне небо ви закрили,
В людських серцях горе, злобу
Й зопсуття лиш ви відкрили.
Зависті пожар зловіщий
Серед люду ятрите ви,
Замість радощів, любові -
Всіх до бою зовете́ ви.
Брудом буденним сплямили
Чисту красоти святиню,
Ви в шинок з висот небесних
Затягли пісень богиню!»
Так гнівним говорять словом
Ситі судді естетичні
І ридають, що засохли
Давні хвилі поетичні.
«Висхли хвилі, заніміло
Чистеє вітхне́ння слово;
Як не ми його відно́вим,
То не віджиє наново».
Хухають вони і шепчуть
Естетичнії форму́ли,
Крають, латають і ліплять
Світ будущий із бібули.
А життя йде своїм ходом.
Хвиля мислі, хвиля духу
Розливаєсь, їх ридання,
Ані формул їх не слуха.
1881
XI. ТЕТЯНА РЕБЕНЩУКОВА 7
Ста́рці і книжники грізно накинулись
Каменувати тебе:
Всіх їх некритая, непідсолоджена
Правда по серці скребе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.