read-books.club » Класика » Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері 📚 - Українською

Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цитадель" автора Антуан де Сент Екзюпері. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 84
Перейти на сторінку:
я вмів передбачити. Адже я просто створю. Серед навколишніх різнорідних елементів я б показав обличчя, накинув би його, і воно керувало б людьми. Як і маєток, що вимагає інколи навіть людської крові.

Отже, переді мною постала нова істина: перейматися майбутнім марно та ілюзорно. Єдина слушна операція - виразити теперішній світ. А виразити - це збудувати з різнорідної теперішності обличчя, яке домінує, це створити тишу з каміння.

Будь-яка інша претензія - не що інше, як словесний вітер…

 

XXIII

 

 

Погано, коли серце бере гору над душею.

Коли почуття бере гору над розумом.

Отже, мені здалося, ніби в моїй імперії набагато легше згуртувати людей почуттями, ніж розумом, що домінує над почуттями. Це, безперечно, знак, що розум повинен стати почуттям, але значення має передусім аж ніяк не почуття.

Мені здалося, що творця не слід підпорядковувати бажанням юрби. Адже сама його творчість має стати бажанням юрби. Юрба повинна отримати від розуму й перетворити отримане в почуття. Юрба - це лише живіт. Отриману поживу юрба має обернути в милосердя і світло.

 

XXV

 

 

Ось чому я звелів прийти вихователям і сказав їм:

- Ви не повинні ані вбивати людину в маленьких людях, ані обертати їх у мурах для життя в мурашнику. Адже мені байдуже, що людина буде задоволена більшою чи меншою мірою. Мені важить тільки те, щоб вона більш-менш була людиною. Я запитую передусім не про те, буде людина щасливою чи ні, а яка людина буде щасливою. Яке мені діло до достатку ситих осілих племен, що скидаються на худобу в оборі?

Наповнюйте їх не пустими формулами, а образами, які несуть структуру.

Передусім не наповнюйте їх мертвими знаннями. Дайте їм стиль, щоб вони могли розуміти.

Не судіть про їхні здібності тільки на основі позірної легкості орієнтації в тій або тій сфері. Адже той зайде найдалі й матиме найбільший успіх, що під час праці найбільше долав себе самого. Отже, зважайте передусім на любов.

Наполягайте не на вживанні, а на творенні людини, щоб вона виконувала свою роботу вірно та чесно, і тоді вона працюватиме найкраще.

Навчайте поваги, бо іронія - це рак і забуття облич.

Боріться проти зв’язків людини з матеріальними благами. Ви заснуєте людину в маленькій людині, навчивши її передусім віддавати себе, бо якщо немає самовіддачі, є тільки зашкарублість.

Навчайте медитації й молитви, бо тоді душа стає широка. І мистецтва любові. Адже що може замінити її? А любов до самого себе - протилежність любові.

Карайте передусім брехню та обмови, які, звичайно, можуть служити людині й начебто місту. Але тільки вірність створює сильних. Адже вірності немає ані в одному таборі, ані в другому. Хто вірний, той завжди вірний. А той, хто може зрадити свого товариша по праці, невірний. Але я маю потребу в сильному місті й не спиратиму його силу на загнивання людей.

Навчайте смаку досконалості, бо кожен витвір - це шлях до Бога і може завершитись тільки в смерті.

Не вчіть передусім прощення й милосердя. Адже їх можуть хибно зрозуміти і вони будуть не чим іншим, як повагою до кривди та виразки. А навчайте дивовижної співпраці всіх з усіма і з кожною окремою людиною. Тоді хірург квапитиметься перетнути пустелю, щоб вилікувати звичайне коліно людини, яка опинилася в скруті. Адже йдеться про один віз. І вони обидва мають одного візника.

 

XXVI

 

 

Я замислився передусім над великою таємницею перетворення і зміни себе самого. Адже в місті був один прокажений.

- Оце,- сказав мені батько,- прірва.

І повів мене в передмістя на край вбогого і брудного поля. Навколо поля була загорожа, а в центрі - низенька хатинка, де жив прокажений, відрізаний таким чином від людей.

- Ти думаєш,- запитав батько,- він кричатиме про свій розпач? Дочекайся, поки він вийде, й поглянь, як він позіхає.

Не більше й не менше - це чоловік, у якому вмерла любов. Не більше й не менше - це чоловік, знищений вигнанням. Кажу тобі: вигнання не розриває, а знищує. Ти надолужуєш собі тільки мріями і граєшся з пустими костями. Достаток вигнанця не має значення. Він тепер тільки король у королівстві тіней.

- Необхідність,- казав мені мій батько,- ось де спасіння. Ти не можеш грати з пустими костями. Ти не можеш задовольнитися мріями з тієї однієї причини, що твої мрії не чинять опору. Вони оманливі, це зброя, кинута в пусті марення юнацьких літ. Корисне - це те, що чинить тобі опір. Лихо цього прокаженого полягає для нього не в тому, що він гниє, а в тому, що ніщо не чинить йому опір. Ось він замкнений, осілий зі своїми запасами.

 

Люди з міста інколи приходять спостерігати його. Вони збираються навколо поля, наче ті, хто зійшов на гору, а потім нахиляється над кратером вулкана. Вони бліднуть, чуючи, як земля під їхніми ногами готується до виверження. Отже, люди збиваються докупи, немов навколо таємниці, навколо квадратного поля з прокаженим. Але таємниці тут немає.

- Не будуй собі ілюзій,- казав мені батько.- Не уявляй собі його відчаю й рук, які він заламує собі від безсоння та гніву проти Бога, або проти себе, або проти людей. Адже в ньому немає нічого, хіба що зростає відсутність. Що він може мати спільного з людьми? Його очі витікають, а руки відпадають від нього, наче гілля. А з міста до нього долинає тільки гуркіт далекого возу. Життя годує його тепер тільки одним туманним видовищем. А видовище - це ніщо. Можна жити тільки з того, що ти перетворюєш. Ти не живеш тим, що складене в тобі, наче на складі. Жив би й цей прокажений, якби міг поганяти коня, носити каміння і допомагати споруджувати храм. Але йому все дають.

 

І все-таки утвердився звичай. Жителі міста приходили щодня, зворушені бідою прокаженого, й кидали свої пожертви понад палями, що стирчали, позначаючи межу. Отже, йому служили, прикрашали і вдягали його, мов кумира. Годували його найкращими стравами. А в святкові дні навіть ушановували музикою. Проте, якщо він мав

1 ... 16 17 18 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"