Читати книгу - "Смертельний круїз"

Марко ледь зміг приховати радість — адже він стає військовим командувачем: над роботами-солдатами, над ракетними комплексами, лазерними установками… В разі чого він покаже піратам, чи кому там, що означає для ворогів український космоліт у повному бойовому спорядженні!

Між тим «Гетьман Виговський» наближався до планети Інгватор. Корабель-привид прямував за ним, не відповідаючи на запити щодо своєї приналежності. Командир Коваленко вирішив зробити попередження невідомому судну: подальша його мовчанка може бути знаком агресивних намірів. Як і слід було гадати, після кількох сигналів з українського космольоту, таємничий корабель відстав і зник з поля зору радарів та інших засобів виявлення різних об’єктів поза «Гетьманом Виговським».

Штурман Думанський уже почав коригувати програму наближення корабля до Інгватора. На довколапланетній орбіті слід було встановити контакт із вантажним кораблем і разом із ним вирушити у подорож до Землі.

Незабаром до «Гетьмана Виговського» вже наближалися два кораблі з планети. На український космоліт та його екіпаж чекала звичайна перевірка. Перед далекою подорожжю керівництво «Транскоса» хотіло пересвідчитися, що корабель супроводу та його екіпаж — саме ті, які й мають оберігати безцінний вантаж «Зірки Вірджинії». Адже пірати часто захоплювали кораблі, видаючи себе за екіпаж супроводу. Відтак усім, хто траплявся на їхньому шляху, було непереливки…

Після сканування корабля службою охорони Інгватора і біологічної ідентифікації, людей-членів екіпажу, «Гетьману Виговському» було дозволено обертатися на стаціонарній орбіті й увійти в безпосередній контакт із командою корабля «Зірка Вірджинії».

З’ясувалося, що капітаном вантажного корабля був знайомий Северина Коваленка — веселий рудань Джеремі Дуглас. Він мав досвід керування мало не всіма типами космічних кораблів — і військовими, і цивільними. З віком Джеремі почав працювати лише на звичайних транспортових космольотах. Але цю роботу аж ніяк не можна було назвати спокійною і безпечною… Кілька разів на кораблі Джеремі нападали пірати, а одного разу — навіть представники якоїсь далекої цивілізації з іншої галактики. То був сумний контакт із «братами по розуму». Лише досвід і винахідливість Дугласа дозволяли йому щоразу виходити живим і неушкодженим із різних небезпечних пригод.

Северин і Джеремі із задоволенням обмінялися вітаннями.

— Здається мені, — говорив по відеозв’язку Северин, — що ти, Джеремі, став іще більш Рудим!

— Смійся, смійся! Ти… — реготав Дуглас, — як там у вас називається — козак? То ти козак без коня!

— Зате добре озброєний, на відміну від вашої посудини!

— Як казали три тисячоліття тому давньоримські греки, — поважно мовив Джеремі, — орел не ловить мух! Отож і ми просто веземо дещо… А ви відганяйте усяких мух-піратів!

— Дуже дотепно! — похитав головою Коваленко. — Тепер мені зрозуміло, чому задерикуватих шанувальників віскі спроваджують на транспортні калоші!

— Е-гей, легше на злеті! — вишкірив зуби Дуглас. — Я сам напросився на «Зірку», аби перестати лякати маленьких беззахисних піратиків…

— Окей, Джеремі, — змінив тон Северин, — завершуйте всі формальності, необхідні дії, та й поїдемо потихеньку…

— Bay, Севі! — так скорочено Дуглас називав Северина. — Потихеньку? Зі швидкістю, близькою до світлової?!

І Джеремі зареготав, витираючи сльози від сміху. Тут у полі зору відеозв’язку з’явився заступник Дугласа — Том Леніган, і Джеремі, не в силах говорити, замахав руками на знак того, що сеанс зв’язку на деякий час припиняється.

— Що я такого кумедного сказав? — знизав плечима Коваленко. — «Гетьман Виговський» і справді просуватиметься потихеньку, адже ця баржа, «Зірка Вірджинії», не може рухатися так само швидко, як і ми…

— Капітане! — штурман Думанський перервав думки вголос Коваленка. — Все готово для старту з орбіти. Можемо супроводити «Зірку».

— Зараз ці смішливі шотландці-ірландці заспокояться, — іронічно мовив Северин, — і почнемо синхронний маневр розвороту.

Невідомий корабель рухався услід «Гетьману Виговському» і «Зірці Вірджинії». Багатошарові системи захисту робили його майже непомітним для всіх відомих приладів і способів виявлення сторонніх об’єктів з боку військових і транспортових зорельотів Землі. Невідомий космоліт рухався крадькома, якщо можна так висловитися про неймовірні швидкості у відкритому космосі кораблів п’ятого покоління. Він тримав певну дистанцію до двох зорельотів, так, щоб та відстань не зменшувалася, але й не збільшувалася. Назирці за українським кораблем і судном «Транскоса» йшов космоліт піратів «Хамсін».

— Як їм вдалося засікти нас поблизу Інгватора? — дивувався каптан «Хамсіна» Ягор, на прізвисько «Шлунок» — він міг з’їсти за один раз неймовірну кількість їжі. — Я тебе питаю, Абу! Ти ж у нас відповідаєш за безпеку!

— Звідки мені знати! — огризнувся Абу і почухав свою чорну бороду. — Не так давно корабель Коваленка оновлювали. Деякі вантажі, які транспортували із Землі на Місяць, вдалося розпізнати через сканування. Але більша частина була захищена. Що виготовили для «Гетьмана Виговського» на заводах їхнього Січеслава — невідомо…

— Чорт забирай… — скреготнув зубами Ягор. — А ти що думаєш, Еліс? Як діяти далі? Ти ж у нас розумниця… Попри твоє біляве волосся.

— Це, сподіваюся, жарт, Ягоре? — Еліс примружила зелені очі й несамохіть поправила свої світлі пасма. — Вихід, наскільки я розумію, один — трансляція потрібного нам агресивного коду ДНК туди, до них…

— Це надто небезпечно, — захвилювався Абу. — По-перше, для вдалої, тобто точної передачі агрес-коду нам потрібно дуже близько підійти до військового корабля. По-друге, в нас є тільки одна-єдина детальна карта генетичного коду… Коду одного з членів екіпажу «Виговського». А решта? Вони ж не будуть танцювати під нашу музику. Та й підійти близько ми не можемо: як з’ясувалося, українці нас бачать…

— То ми просто прогуляємося й помилуємося тим, як повз