Читати книгу - "Метафiзичне Кабаре"

у еґо ближнього свого, відшукай для цього кращого чого — прочитав він уголос. Вірш нагадав йому той вечір, коли він його написав. Сварку з Бебою; її сміх, його сльози: «Що тобі до мене? До мого життя, до моїх кліторів?» Він хотів тоді накласти на себе руки, написав хайку, ледь розрізняючи літери заплаканими очима, «Хайку для лівої руки»: Хай десниця твоя не відає, що чинить шульга, тни жили і нехай не відає той, що чинить.

Сходи до Кабаре смерділи прогнилим деревом. Зелений килим мав усі відтінки бруду. Вольфґанґ встав і знову вийшов на вулицю. Прямуючи вздовж калюж і канав, він дійшов до бару по вулиці Вів’єн. Низький шинок ще від часів Наполеона зберіг чар минулого і поміркованість цін. Вольфґанґ осунувся на зручну канапу. З кишені знятої куртки випали із брязкотом гроші. Схиляючись по монети, він зазнав осяяння їхнім блиском і очевидністю: «Завдяки моїй вразливості я можу писати, але не можу через неї жити». Він хотів вічно тривати з цією думкою, згортаючи навколішки під різьбленим столом металеві кружечки країни, яку звуть douce France.

— Чого бажаєте? — Ритуальне запитання кельнера забриніло у вухах Вольфґанґа звуками античної загадки. Він випірнув на поверхню, понад стіл, і, прикладаючи монету до ока, попросив перетворити її на келишок червоного вина. За сусіднім столиком сиділа веснянкувата дівчина і читала Генрі Міллера. Її лаковані нігті вчепилися в синю обкладинку книжки. Розмовляючи з кельнером, вона адресувала листівки до Les Etats Unis.

— За Генрі Міллера, паризького гіда для загублених американців. — Вольфґанґ підняв мовчазний тост. — Чи, коли героїня книжки Міллера знімає трусики, то тільки для того, аби продемонструвати його яйця? — Він задумався над сенсом перенесення на письменника рис його літературних персонажів. — Неважливо, дурниці. Джонатан має рацію, важливе тільки кохання до Беби, і нічого іншого…

Пунктуально о 22.00 він стояв перед її дверима. Перш ніж Вольфґанґ встиг натиснути дзвінок, двері відчинилися. На тлі тьмяного передпокою з’явилася Беба в короткому фіолетовому пеньюарі, який не закривав литок, стиснутих чорними підв’язками. Вольфґанґ згадав, що не приніс квітів, вина, шоколаду. Він йшов за Бебою, яка вела його до салону.

— Прошу прийняти цей вірш. — Вольфґанґ подав їй вирвану із зошита картку. — Я присвячую вам мої вірші й увесь світ.

— Вина? Віскі? — вона потягнула за дверцята ебенового бару. — На вечерю будуть устриці, то може келих шампанського?

— Ви так гарно одягнуті, — він вдивлявся у миготіння шовку й мережив, — що мені хочеться вас роздягнути.

— То прошу дуже. — Беба струснула з рамен вільно зав’язаний пеньюар.

Вона виглядала як на сцені Кабаре*. Вольфґанґ знав, що повинен зараз, наслідуючи конферансьє, зв’язати їй руки. Він підійшов до Беби і поцілував їй долоню. Беба зручно вмостилася на канапі, розхиляючи ноги. Клітори стирчали, готові представити оргазм-стерео.

— Уже місяць у мене канікули, — сказала вона, ліниво потягуючись. — Може, хочеш зробити це сам? — Вона делікатно почухала оголений живіт.

Вольфґанґ укляк перед нею і почав делікатно цілувати настовбурчені клітори. Спостерігаючи за виставами у Кабаре, він завше розмірковував, який з кліторів додатковий. Тепер, вціловуючись у Бебу, він не мав сумнівів, що додатковий верхній, більший, котрий, твердіючи, розхиляв його губи, намагаючись увійти в рот. Беба заплющила очі. Кожний удар стверділим язиком у напучнявілі клітори видобував із неї зойк, що нагадував булькотливе прохання. Вольфґанґ злегка кусав верхній клітор. Беба вчепилася йому нігтями у волосся, і чим сильніше він її кусав, тим голосніше вона кричала, плакала, аж врешті виплутала пальці з його волосся і заткнула руки назад, як на сцені. Вольфґанґ, кусаючи Бебу, відчував дрож її спазмів. Ще один сильний укус, вона зайшлася розкошуванням, і відкушений клітор поточився вглиб його горла. Крик полегшення непритомної Беби дозволив йому зрозуміти, що вона була щаслива, отож він проковтнув відгризений шматок. Вимазаний кров’ю, він цілував її тіло, що звивалося від розкошування.

— Я не хочу бути цнотливою, — харчала вона, — не хочу.

Вольфґанґові було дуже важко відірватися від Беби, ніколи він не бачив її настільки прекрасною. Він швидко вийшов на кухню, повернувся, тримаючи в затиснутій долоні короткий ніж для устриць. Цілуючи Бебу, він відшукав у ній новий вхід, обережно надрізав шкіру між незайманою вагіною та анусом. Закривавлена, заплакана Беба притулилася, ридаючи, до Вольфґанґа:

— Коли б я тебе не зустріла, я б не зустріла себе. Я кохаю тебе, кохаю.

__________

* Через тиждень вони разом прийшли до Кабаре. Одягнута в сіру перкалеву сукню, вона стискала у руках лаковану витерту сумочку і спиралася на його плече. Беба нервово відкидала з-перед очей побляклу гривку, яка заважала їй закохано дивитися на Вольфґанґа. Вони підсіли до Джонатана. Публіка упізнала у посірілій, обважнілій Бебі свою зірку.

— Беба, Беба! — домагалися спектаклю завсідники Кабаре.

Вольфґанґ розуміюче посміхнувся Бебі і зник за кулісами. Невдовзі він вийшов на сцену, одягнутий у смокінг і чорні мереживні панчохи, й заспівав, бавлячись циліндром:

Ich bin von Kopf bis Fuss Auf Liebe eingestellt Denn das ist meine Welt Und sonst gar niht.

(З ніг до голови я створена для кохання, це увесь мій світ, і ніщо інше не має значення.)

Знерухомілий за столом Джонатан дивився на побляклу Бебу.

— Це нічого, це нічого, — заспокоював він сам себе. — Вольфґанґ, котрий грає Голубого Ангела, відкушений клітор, гаплик мистецтву, це нічого, це метафізична ідилія. Насправді все значно гірше.

Париж — П’єтрасанта

Літо ‘95

Примітки
1

Офіціанти (франц.).

(обратно) 2

Кухня, діти, церква (нім.).

(обратно) 3