Читати книгу - "Вибрані поезії"

стиснуті, рухають у ньому свої хвилі. Краєвиди дня перевозять його морем, повільні. Боязкі перші зірки оплакують своє невідчутне світло у його нерухомій зіниці. І в темній глибині довгі людські шереги переміщуються неперервно; рухаються в різних напрямках; відступають, відступають, торкаються перших людей. Стогнуть, бо народжується сонце. Плачуть, бо сонце вмирає. Усе є там, стиснуте в очній западині, де, сумирний птах, очікує. І голова почала горіти
На чорній стіні відкривався квадрат із перспективою далечіні. І підкотився місяць до вікна; зупинився і сказав мені: «Звідси я не рушу; тебе споглядаю. Я не хочу ні зростати, ні видовжуватися. Я — нескінченна квітка, що розпукується в отвір твоєї оселі. Я вже не хочу обертатися позаду земель, яких ти не знаєш, метеликом, що висотує тіні. Ні здіймати привиддя понад далекі бані, що спивають мене. Я спиняюсь. Дивлюся на тебе». А я не відповідала. Голова дрімала під моїми руками. Біла, наче ти, місяцю. Колодязі його очей стікали бурою водою, помереженою світлими гадюками. І невзабарі голова почала горіти, наче зірки в сутінках. І мої руки забарвилися субстанцією, що фосфоресціювала. І я запалила нею будинки людей, ліси тварин. Мисливець за краєвидами
Підвівшись на своїх двох ногах, ніби вежа на рівнині, твоя досконала голова полювала на краєвиди. Он — сонце, остання риба обрію. Он — пагорби, маленькі груди, вкриті золотавим пухом. Он — скупчення героїчних хмар,