Читати книгу - "Вибрані поезії"

лезом відкраяв голову їй. А я була насторожі, йому заступила путь, зв’язала своїм волоссям і втишила його лють. І, зв’язаному, сказала: «Ви птаства набили — жах, за нього мушу помститись, тепер ви — в моїх руках…» Помстилась я не оружжям, знайшла йому гіршу смерть: так солодко цілувала, що серце розбила вщерть! Послання
Мисливцю, на полювання йдучи до Господніх гір, знай, що помститься за птаство любові нещадний звір. Зі збірки
«Світ семи колодязів»
(1934)
Світ семи колодязів
Розгойдується, вгорі, на шиї, світ семи колодязів — людська голова… Кругла, мов дві планети; палає в її осередді первісне ядро. Кістяна в неї оболонка; на ній — шкіряний ґрунт, засіяний густим лісом волосся. Від ядра припливами, сильними та блакитними, здіймається вода погляду і розчиняє м’які двері очей, як моря на землі. … такі спокійні ці злагідні води Бога, що над ними метелики й золоті комахи в’ються. А інших двоє дверей — звивисті антени в катакомбах, що започатковують вуха; колодязі звуків, перламутрові мушлі, де резонує вимовлене слово і те, що не вимовляється; прокладено труби праворуч і ліворуч, щоби море не змовкало ніколи і механічне крило світів було шумким. І гора, піднесена над рівнобіжником голови, — ніс із восковими стулками, де починає змовкати колір життя; двоє дверей, де прискорюється — квіти, гілки і плоди — духмяний серпентин весни. І кратер рота з краями, що палають, і з вапняними пересохлими стінками; кратер, що вивергає сірку шалених слів, густий дим, що здіймається від серця та його бурі; двері, прикрашені розкішними коралами, крізь які ковтається їжа, де співає та усміхається ангел, нуртує вулкан пристрастей. Розгойдується вгорі,                        на шиї, світ семи колодязів — людська голова. І квітнуть рожеві луки                  у своїх шовкових долинах — щоки, вкриті пушком;                     і мерехтить на опуклості чола, білої пустелі, далеке світло небіжчика… Око
Відпочиває. Напівморок умирає далі, де, сумирний птах, очікує. Сумні моря,