Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

сина. — Ми знаємо, що ти багато часу проводиш із… — граф підбирав слівце для Гертруди. З одного боку йому хотілося підкреслити бідність і нікчемність роду Коморовських, з іншого — він не міг образити сина, інакше розмова могла припинитися, не почавшись, — з Гертрудою із Сушно. Я розумію, діло молоде, юнацьке захоплення, я і сам у молодості не раз захоплювався. Головне, щоб запал не перейшов за визначені межі: погодься, буде дуже непорядним із твого боку, якщо вона серйозно захопиться тобою, а ти її кинеш.

— Я не розумію тебе, батьку. Чи означає це, що ви бачите в Гертруді лише об’єкт моїх розваг?

— Саме так! Ти підібрав дуже правильне визначення. Сподіваюся, ти розумієш, що пов’язувати з нею свою долю було б нерозумно.

— Так от, знайте! — із запалом вигукнув Станіслав. — Ми з Гертрудою кохаємо одне одного. І далі все сильніше. І в ній, і тільки в ній, я бачу свою майбутню дружину.

Батько вислухав ці слова із зовнішнім спокоєм, але всередині у нього кипіли гнів і навіть злість до власного сина.

— Дорогий мій, — стримуючи себе як тільки міг, мовив далі граф. — Ти можеш закохуватися в кого хочеш і одружуватися з ким хочеш, але запам’ятай: ні я, ні мати благословення на це не дамо.

Граф Франц встав, даючи зрозуміти, що розмову закінчено. Не чекаючи, поки вийде Станіслав, він направився до дружини.

— Схоже, Анно, справа з цією інтриганкою Коморовською почала заходити надто далеко. Потрібно щось робити.

— Я вже все придумала, Франце, — спокійно відповіла графиня. — Ти пам’ятаєш графиню Рольську? Їй двадцять вісім років, і вона вже три роки вдова. Викликаємо її сюди й укладемо нашого сина до неї в ліжко. Я думаю, за певну суму вона погодиться. Після того, як цей зв’язок відкриється, нам буде легко керувати нашим спадкоємцем.

Навіть бувалий граф Потоцький був вражений, ні, вбитий, такою вигадкою дружини.

— Ти вважаєш, що це буде порядно по відношенню до сина?

— Нічого страшного в цьому немає. У Парижі, ти ж пам’ятаєш, відсутність у молодої людини такого досвіду до одруження — це ознака поганого смаку.

Через три тижні в палаці з’явилася графиня Олена Рольська. Так як у Потоцьких постійно хтось гостював (вони були дуже гостинні), Станіслав не здивувався її появі. Це була білявка з великими блакитними очима, чистим поглядом, що викликав довіру. Струнка, дуже зваблива, з м’яким улесливим голосом, графиня Олена була в розквіті жіночої привабливості і чарівності. Невеликий кирпатий носик робив її обличчя дещо грайливим, а чарівна усмішка обеззброювала будь-якого чоловіка.

Через кілька днів після її появи в будинку Станіслав почав ловити на собі її пильні погляди, але великого значення цьому не надав. Молодий граф відносив це до жіночого кокетства, не більше.

Якось, гуляючи парком, юнак, як ви розумієте, зовсім випадково натрапив на графиню Олену, що сиділа на лавці з книгою в руках. Побачивши Станіслава, вона привітала його своєю чарівною усмішкою.

— Здрастуйте, графе! Ви вирішили прогулятися?

— Так, графине, ранок просто чудовий! Що ви читаєте?

— Сідайте, дорогий Станіславе. Мені прислали з Парижа французькі новели досить відвертого змісту. Читаю і дивуюся.

Графиня Рольська була одягнена в сіру сукню, що облягала її фігуру, із глибоким декольте. І хоча на плечі була накинута шаль, вона не стільки прикривала її красиві груди, скільки привертала до них ще більшу увагу. Не зміг не кинути на них погляд і молодий Потоцький. Гостя помітила це і дала йому можливість насолодитися та спалахнути, а сама при цьому наче розглядала квіти на клумбі.

— Ви нещодавно з Парижа, — мовила далі вона, витримавши тривалу паузу і відзначивши про себе, що Потоцький злегка почервонів, — невже розпуста стала такою повсякденною, як описано в цих новелах; невже фізичний бік зближення чоловіка і жінки став самоціллю у паризькому суспільстві? Таке враження, що чоловіки знайомляться з жінками з єдиною метою — володіти ними хоча б раз. Ось послухайте: молода графиня N з’являється у світському товаристві. Вона вродлива, освічена, але бачить, що успіху можна досягти лише ставши на шлях розпусти. Причому це не тільки не засуджується, а навпаки, заохочується в суспільстві. І ось чоловіки починають за нею упадати. Кожен вважає за щастя мати її у своєму іменному списку, хоча при цьому не відчуває до неї жодних любовних почуттів; зате у своєму чоловічому гуртку може сміливо заявити, що володів нею. Але й подруги цієї жінки хвалять її і водночас заздрять, що вона так швидко зробила кар’єру.

— Як вам сказати, графине, — Станіслав ретельно добирав слова. З одного боку, йому хотілося показатися перед цією жінкою таким собі тертим калачем, з іншого — у нього було не лише мало досвіду. Він мав свої принципи, свої думки стосовно цього, і відступати від них не збирався. — Я не дуже часто бував у паризькому світському товаристві, але серед моїх знайомих ходили списки дівчат легкої поведінки з адресами та цінами за послуги.

— І ви, звичайно, користувалися їхніми послугами?

Станіслав злегка почервонів, він розмірковував, похвалитися перед гостею або…

— Ні, графине, скажу чесно, не довелося. Хоча можливість, звичайно, була.

— Ну що ж, це робить вам честь, — похвалила Потоцького графиня Олена.

У цей момент вона впустила хустку, і галантний кавалер Станіслав кинувся її піднімати. Одночасно з ним нахилилася і Рольська. Коли він підвів очі, перед його поглядом постали дві прекрасні округлості — груди Олени. Станіславу було важко відвести погляд — видовище було надто приємне. А ще від графині йшов тонкий, ледь уловимий, але напрочуд збудливий запах, від якого у молодого графа злегка запаморочилося в голові. Але він швидко опанував себе і відсахнувся від Рольської. Та у свою чергу гідно оцінила свій перший успіх і, не бажаючи квапити події, взяла юнака під руку й запропонувала пройтися по алеях парку. Через деякий час вона попрощалася із супутником, вирішивши залишити його наодинці зі своїми думками. Граф Станіслав, звичайно ж, не надав великого значення тому, що трапилося, хоча відзначив про себе, що десь у глибині душі йому