read-books.club » Детективи » Коло смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Коло смерті"

269
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коло смерті" автора Кріс Тведт. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 123
Перейти на сторінку:
знову вловив ніздрями гнилісний сопух, тепер уже трохи сильніший. Я глибоко вдихнув і відчинив дверцята холодильника. Сморід вдарив звідти в обличчя, я закашлявся, ледь не виблював. Знайшов великий пластиковий мішок, згорнув у нього все з полиць разом з каструльками й мисками, виніс на сміття, а тоді широко повідчиняв вікна. Попри те сморід переслідував мене всю ніч, влізливий, солодкавий, ніби хтось заховав у моєму домі трупа.

Уранці, в лазничці, я трусився й дзиґонів зубами. Білі кахлі підлоги здавалися крижаними під босими ногами. Мене арештували влітку, а тепер уже осінь. Я увімкнув опалення, хоча знав, збіжить не одна година, доки в хаті потепліє. У дзеркалі було видно, як я схуд. З-під блідої шкіри випиналися ребра. Обличчя витягнулося, щоки поборознили нові зморшки, волосся майже зовсім посивіло. Уперше подумалося, що я старіший на вигляд, ніж є насправді. А ще мені геть не сподобався вираз моїх очей, у них з'явилася якась боязливість, чого раніше зроду не було. Я спробував наморщити чоло, суворо насупити брови, але домігся хіба перекривленої гримаси, яка не додавала мені солідності, скоріш робила печальним.

У конторі я був не татем, я був примарою. Люди сахалися від мене, сполохано задкували, спантеличено віталися, не знаючи, як ставитися до мого несподіваного повернення. На мить я навіть забув про власну ніяковість. Не знаю, звідки я це взяв, але мені здавалося цілком очевидним, що фірму повідомили про моє звільнення, що колеги чекають мене, а виявилося, що все зовсім не так. Мені сяйнуло, що ніхто й словом не озвався до мене за довгих десять тижнів. Звісно, суд заборонив мені листування і побачення, але ж могла рідна контора, принаймні Петер, переказати через Рюне Сейма вітання чи якесь підбадьорливе слово. А може, Рюне й переказував, просто я не зафіксував того в пам'яті? Бували такі дні у в'язниці, коли я нічого або майже нічого не чув, не бачив, не сприймав.

Та був один виняток. Дівчина, яку нещодавно взяли на роботу, така неймовірно юна, ніби щойно після першого причастя — я навіть імені її не зміг згадати, — постукала в двері, зазирнула до кабінету.

— Доброго дня. Я чула, ви повернулися? — привіталася вона і після короткого вагання додала: — Все гаразд?

— Так, дякую. Велике спасибі…

Коли вона зачинила двері, я згадав, як її звуть, — Іда.

А ще Єва, секретарка в приймальні. Коли я прийшов, її не було, кудись виходила в справах. Вона, не стукаючи, влетіла до кабінету з очима, повними сліз, кинулася на шию, водно повторюючи моє ім'я.

Стримано усміхаючись, я обережно вивільнився з її обіймів. Та після Євиного шквалу слів та емоцій — вона знала, що б не казали інші, просто знала та й по всьому, що я не винен — я на мить відвернувся, щоб приховати власні сльози. Я відчув, яким став вразливим, як легко розколоти мою старанно плекану захисну шкаралущу.

Згодом до мене дійшов сенс її слів:

— Що б не казали інші…


Я сидів за письмовим столом. Мій стілець, мій стіл. Мій офіс. Моя фірма. Мав би відчувати, що повернувся додому, натомість поривався утекти. Я бачив прямокутні плями на стільниці, де пилюки було значно менше, ніж на решті поверхні. Звідти забрали папери й папки з документами. Нічого дивного. Справи ж не закривалися через мою відсутність. Клієнтам потрібний юридичний захист, фірмі треба шукати виходу з ситуації. Та все ж мене прикро шпигнуло відчуття, ніби хтось вдерся у мій приватний простір. Та я відігнав образу, розуміючи всю ірраціональність цього почуття.

На одному краї стола лежав стосик нечитаних листів — приватна кореспонденція. Я швидко перебрав їх: два рахунки, кілька рекламних буклетів, одне запрошення на прийняття, яке давно вже відбулося. А ще там був конверт з витіюватим логотипом асоціації адвокатів.

Я розрізав його, відчувши, як похололо внизу живота. Увесь лист — п'ять рядків. Сухою канцелярською мовою мене інформували, що дію моєї адвокатської ліцензії тимчасово призупинено до винесення остаточного рішення у відкритій проти мене кримінальній справі. Я заціпенів. Вочевидь, треба було цього сподіватися; звісно, такий поворот був можливий, але я жодного разу навіть не подумав про це. Я припускав, що, мабуть, важко буде знову входити в робочий ритм, міркував про те, чи варто з'являтися у суді, доки я сам під підозрою; побоювався, що моя ситуація може негативно вплинути на клієнтів, але того, що мене позбавлять роботи, аж ніяк не сподівався.

Трохи отямившись, я знову перечитав листа. Датований трьома тижнями раніше. Копії надіслали в суди, одну — голові фюльку,[1] ще одну — нашій адвокатській конторі для ознайомлення.

Усі в офісі про це знали. Ось уже три тижні про це знали і Петер, і Ганс Улав, і Стейнар Крукен. Вони одержали копію, а оригінал поклали на край мого столу. Разом зі стосиком несплачених рахунків поклали й листа, який одним махом позбавив мене фаху. Який перевернув моє буття догори дриґом. Знали й не обмовилися жодним словом, не переслали листа мені, навіть не натякнули… Мене вкинуло в піт, ніби від раптової гарячки, затрусилися руки.

Я сидів, втупившись перед собою поглядом, аж доки заспокоївся. Потім підвівся з-за столу й подався додому, нікому нічого не сказавши.

Розділ 10
1 ... 16 17 18 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коло смерті"