Читати книгу - "Друзі за листуванням"

Вожата вийшла назовні, щоб самій глянути на причину переляку. Змія лежала зручно, вигріваючись на сонці. Але вона була така велика, що Дарина й сама відступила на крок. Дістала рацію й передала до офісу:

- Що робити? Адже змія лежить майже на стежці, на шляху до круїзного корабля?

- Чекайте! - передали їй з офісу. - Чи, краще, йдіть іншим шляхом!

- Ви ж забороняєте обхід території.

- Але ж це аварійна ситуація!

Софі та Дарина передали по рації про непередбачений випадок іншим загонам. Тож усі попрямували до пірсу, обходячи табір навкруг.

- А що, коли б вона мене вкусила? - запитала Ксеня медсестру Енсон.

- О-о-о! То нічого страшного, від цих укусів не помирають... Ну, звичайно, ти б могла хворіти довгий час, але ж то не страшно, чи не так?

- Угу, - кинула Ксеня, дивуючись такому позитиву.

Капітан корабля чекав на дівчат. Як тільки всі зійшли на борт, він привітав їх гучним гудком, завів двигуни, і вони повільно почали рухатися по річкових хвилях.

- Ця річка солона, - розповідав капітан, -бо знаходиться неподалік океану.

Кружляли чайки, віяв прохолодний вітерець. “Ото б до океану хоч разок торкнутися, - думала Ксеня. - Таки потрібно було їхати в місто. Що, коли їх і на узбережжя повезуть?..”

- Егей, “Далекомор’я”! - пронісся крик. Пролунав зустрічний гудок. І всі дівчатка кинулися махати хлопцям. Ксеня зустрілася поглядом з Еріком, котрий щиро усміхався їй. “О, таки добре, що поїхала в круїз”, - запевнила себе дівчинка, бо серце вже тьохкало, ніби вискакуючи назовні.

Кораблі пливли бік о бік, діти заспокоїлися й тепер чекали на час виходу до омріяної галявини, де планувався пікнік.

РОЗДІЛ 16. Найкращі друзі

Ерік перший зіскочив з корабля і, як справжній джентльмен, тепер подавав руку кожній дівчинці з табору “Далекоморський”.

- Привіт! - обійняла товариша Лолі. - Як бейсбол, як нога?

- Гаразд, дякую! - сказав поспіхом, бо наступною вже вискакувала на трап Ксеня.

- Як же я радий тебе бачити, - почав Ерік, -а я ось, - він показав на ногу, - уже без милиць! Так краще, правда?

- О, ще запитуєш!

Галявина була спеціально облаштована для відпочинку на природі: й ігрові майданчики, і сітки для гри в м’яч, і шезлонги для засмаги, і столи для обіду, і навіть гойдалки.

- Може, хочеш у бейсбол зіграти? - допитливо глянув Ерік.

- Ще б пак! - гукнула Лолі. - Збирай команду!

- Я не тебе запитую... - зашарівся хлопчик.

- А-а-а, ну то я краще до тієї групи приєднаюся! - Лолі побігла, залишивши Еріка й Ксеню наодинці.

- Але я не вмію в бейсбол грати, зовсім!

- Я навчу!

Він пішов до корабля й за хвилину виніс набір для гри: пару біт і кільканадцять м’ячиків.

- Назва гри “бейсбол” походить від двох слів “база” та “м’яч”, - почав Ерік. - Зазвичай у грі беруть участь дві команди по дев’ять гравців у кожній, але зараз тільки ти і я.

- Ну, так... - спантеличено погоджувалася з усім Ксеня.

- Бейсбол з’явився у США давним-давно: ще в дев’ятнадцятому столітті. Сьогодні в бейсбол грають у багатьох країнах. Але найпопулярні-шою гра є в нас, і ще в Канаді, Мексиці, Австралії, Японії...

- То я й з Каталіною та Келі зможу грати?

- Атож, як навчишся, то збереш дівчачу команду! - усміхнувся хлопчик. - Мета гри -набрати якомога більше балів. Зараз ти кидатимеш м’яча й будеш беттером, що значить нападаючим, а я відбиватиму, тож буду пітчером, захисником! На рукавиці!

Ксеня стояла, тримаючи в руці невеликий білий м’яч, розміром з кулак. Ерік махнув на знак старту. Ксеня замахнулася, кинула м’яч і -Ерік миттєво відбив його.

- Ще! - гукнув хлопчик. - Доки не натренуєшся!

Ксеня кидала м’яч наскільки сили вистачало, аж втомилася.

- Тепер, - підійшов Ерік, - бери біту! Пильнуй уважно й відбивай!

- Я не впораюся... - почала Ксеня, але вже прямувала до місця захисника.

- Гоп! - махнув Ерік.

Дівчинка, на своє здивування, відбила м’яч з першого разу.

- Обід, обід! - підбігла до них цокотуха Лолі. - Як гра?

Ерік глянув на подругу.

- Я б сказав, що новачкам завжди фортунить! Але Ксеня й справді гарно грала.

Дівчинка запишалася сама собою, хоч і знала, що до справжньої гри ще далеко, але тепер вона хоча б знала деякі ази, а отже, почувалася впевненіше. Пили лимонад, їли гамбургери, весело розмовляли. Час летів...

- Я... я й не сподівався на зустріч аж до “Інтернаціонального дня”, а тут... - о, який я радий! - розгойдував Ерік Ксеню на гойдалці край ріки.

- Навзаєм! - дівчинка летіла вгору-вниз. -Навзаєм! - тьохкало її серце.

Невдовзі капітан дав клич до відпливу і діти розділилися, хто до якого корабля.

- До зустрічі! - шепнув Ерік.

- Ви, мов молодята! - засміялася Лолі, проходячи повз.

- Ми - мов найкращі друзі! - кинув їй у відповідь хлопчик, вибігаючи на палубу.

РОЗДІЛ 17. Спільна таємниця

Кілька днів вимокання в басейні зробили таки своє: Ксеня прокинулася хворою. “Що ж робити?” - хвилювалася вона, бо якраз ішла підготовка до свята, а її загін готував перший виступ - промову богів з Олімпу.

Ідея була захопливою й не потребувала особливих зусиль у підготовці. Ілона колись виступала в схожій постановці та й загалом була обізнана з темою, оскільки в Греції, за словами юної грекині, тема Олімпійських Ігор та богів завжди залишалася актуальною.

- Ми можемо, - розвивала вона ідею, - навіть конкурс рухливий оголосити. Мовляв, щоб визначити кращих атлетів. Нехай би хлопці позмагалися трохи! А тоді всім олімпіонікам, тобто переможцям, вручимо лаврові вінки. Хоча ні, лавру ми, певно, в Кароліні не знайдемо. Утім, з пальмового листя теж непогано вийде! А ще, найкращого оголосимо Зевсом!

- Чому? - запитала Йорі.

- Бо на честь Зевса Олімпійського в місті Олімпія, на березі річки Алфей, завжди влітку організовувалися ігри! Ти що, не читала ніколи?

- Мабуть, не уважно... - знизала плечима Йорі.

План було розроблено: Каталіна мала грати роль богині Артеміди - уособлювати символ дівочої краси; Лолі - богиню війни, мудрості й ремесел