Читати книгу - "Друзі за листуванням"

хто не п’є води”, бо евкаліптові листки, котрими вони живляться, містять усі необхідні поживні речовини. А ще ці плюшеві тваринки сплять понад двадцять годин, і не тому, що сильно втомлюються, а через те, що евкаліптове листя має на них такий сонливий вплив. Але мені якось пощастило, і я застала коалу, котрий не спав. Такий кумедний! От! А в подарунок вам я привезла оці маленькі м’які іграшки. Натисніть на кнопку, отам, за вушком, - Келі підійняла іграшку, котра проговорила сонним голосом:

Коало Лу, тебе люблю,

Тебе любила й буду!

Коало Лу тебе люблю,

Довіку не забуду!

Кожна слухала своє власне смішне звірятко.

- А казала, нічого цікавого... - прокоментувала Софі. - Ну, а тепер ваша черга!

Дарина й Ксеня підхопилися, заховалися за шафою, пошаруділи там чимось і з’явилися перед компанією в українських віночках.

- А ми вам заспіваємо українську пісню! У всі часи Україна славилася як співоча нація. Тож прошу оплески. Ксеню, починай!

В саду гуляла, квіти збирала,

В саду гуляла, квіти збирала,

В саду гуляла, квіти збирала,

Кого любила, причарувала...

- А про що ця пісня?

- Про те, як дівчина причарувала хлопця, -переклала Дарина.

- То у вас теж магія присутня? - викрикнула Йорі.

- Не у всьому, звісно ж, але так, це невід’ємна частина нашого фольклору.

Ксеня роздарувала подругам своїх домовиків. “Власики” та “панасики” познаходили своїх нових хазяїв і вже сиділи поряд з коалами, разом з іншими дарунками.

Вечір видався на славу. Скільки всього нового!

Щоб не забути, Ксеня взялася відразу ж усе записувати до свого щоденника. Як же потім удома незвично звучатимуть історії й про дощову королеву, і про драконів, і про коал, і про кактуси!

- Ксеню? - вистромила голову з-під простирадла Лолі. - Вимикай вже нарешті ліхтарик... Спати хочеться, - і, позіхнувши, додала, - ледь не забула, я сьогодні перевіряла свою електронну скриньку - тобі вітання від Еріка.

- Правда? - здивовано прошепотіла дівчинка.

- А чого б мені обманювати? - Лолі повернулася на бік і засопіла.

Ксеня зробила ще кілька записів, але дамки вже вертілися навколо Еріка. Вона закрила очі, а в голові йшло кіно з Еріком у головній ролі. То він з драконами, то з племенами, то кенгуру з руки годує...

РОЗДІЛ 15. Скаути-невдахи, або аварійні ситуації

Дні в таборі на перший погляд схожі, немов близнюки: підйом, сніданок, активні години, обід, година тиші, творчі заняття, басейн, вечеря, приємні вечірні розмови... Але це так тільки на перший погляд. Майже щодня відбувається щось цікавеньке. Отож, як тільки котрась із дівчат сказала, що мріє потрапити до скаутів-ського табору, в Дарини відразу ж виникла ідея заночувати на природі. Домовилися з керівництвом, зібрали намети, харчі та інші необхідні речі й рушили до будинку на дереві.

Ще давним-давно якийсь захожий “робінзон крузо” збудував собі будиночок у гущавині, збоку від табору. Великі лози щільно перепліталися між собою, утворюючи міцні стіни. Сама ж оселя знаходилася поміж гілок, на розлогому дубі. До входу вела драбинка, збита з міцного паліччя. Таємничий будиночок вабив до себе, і не одна компанія час від часу шукала там пригод, вислизаючи з-під пильного нагляду інструкторів та вожатих. Утомившись кожної зміни вистежувати чергових любителів гострих відчуттів, офіс прийняв рішення загородити майно й офіційно заснувати ще одну табірну розвагу.

На шляху до будиночка голосно наспівували пісень - і добре, що навколо на багато миль ніхто не живе. Коли дійшли до місця ночівлі, сонце вже сідало, тому відразу ж взялися за вечерю - розвели вогнище й по черзі смажили сосиски. А апетит на свіжому повітрі ого-го! Доки їли, обговорювали плани на “Інтернаціональний день”: ідей було безліч, тут і різні постановки, і номери... Попоївши, почали мостити намети. А деяким везунчикам то взагалі пощастило ночувати в будиночку! Іншим натомість пообіцяли дати такий шанс наступного разу. Ніхто особливо не ображався й не сперечався - свіже повітря брало своє, і сон напливав неминуче. Цикади голосно цвірчали над головою, але дівчатка поснули вмить. Мирний сон, проте, тривав недовго -комарі дошкуляли безжально. Деякі, особливо твердошкірі, не відчували напасті й продовжували сопіти у своїх наметах, але більшість уже схопились на ноги, розчухуючи покусані місця. Ні Даринина мазь, ні спрей, який знайшовся у іншої вожатої, не допомагали. Комарі, здавалося, ще пристрасніше взялися до роботи. Ксеня й Лолі вимахували руками, ніби в танці.

- Що це за напасть? - вигукнула Ксеня. -Я таких “людожерів” бачу вперше! Вони ж велетенські!

- Ласкаво просимо до американського лісу! - відмахнула комара Лолі.

- Може, повернемося до каюти? - вже хтось почав скімлити.

- Але ж ніч... - невпевнено відповіла Дарина.

- Ми маємо ліхтарики!

- Боюся, що керівництво тоді дасть нам “походи”!

- То що, хай нас краще комарі з’їдять?

Дарина зібрала всіх вожатих і вирішено було повертатися до табору. Отож, о третій ночі скаути-невдахи рушили назад, мов привиди, через ліс.

На ранок чухалися всі. Дівчатка покрилися червоними плямами, а найбільш нетерплячі бігли до медпункту, бо попереду на них чекала зустріч із табором-побратимом.

Пані Енсон рятувала їх пахучими ліками, які втирала в шкіру.

- Отакими красунями тільки в круїз їхати! -нудила Ілона. - Хоча у круїз я в кожному випадку не поїхала б. У мене морська хвороба.

- А я маю знайому, Лізу, - сказала Ксеня, -їй у літаках стає зле!

- То що мені, мучитися? - пхинькала дівчинка.

- Не знаю...

Ілону вирішили не брати в подорож. Круїз планувався на цілий день, а тому ті, котрі почувалися погано на кораблі, мали змогу поїхати до міста. Для них спеціально влаштували похід до кінотеатру.

- Може, і нам не їхати в круїз? - задумалася Ксеня, бо їй дуже кортіло побачити місто Нью-Берн, що знаходилося неподалік.

- Та ти що? Там же будуть хлопці! - чепурилася Лолі.

Ксені не хотілося підтримувати розмову, а особливо ділитися з Лолі думками про Еріка. Отож, вона швиденько зібралася й сіла надворі, чекаючи на загін.

Ліниво розглядаючи все довкола, вона помітила щось блискуче в траві біля стежки, що вела до пірсу. Ксеня встала, наблизилася й умить залетіла назад до каюти.

- Змія! Змія! - верещала вона не своїм голосом.

Дівчата, хоч самі й не бачили того страхіття, теж почали пищати.

- Швиденько заспокойтесь! - скомандувала Дарина.