read-books.club » Бойовики » Що впало, те пропало 📚 - Українською

Читати книгу - "Що впало, те пропало"

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Що впало, те пропало" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 111
Перейти на сторінку:
знав, що говорити цього не варто було, але — кумедно, як це «але» час від часу проскакує — Енді був таким бовдуром.

— У якому місті жив Ротстайн? — Очі Енді знову забігали так, ніби він будь-якої миті очікував на появу поліцейських із гарматами напоготові. — Толбот Корнерс, вірно?

— Так, але це переважно одні ферми. Усього міста там — закусочна, продуктовий магазин і заправка на перехресті.

— Скільки разів ти там бував?

— Разів п’ять. — Насправді, разів десять, з 1976 по 1978. Спочатку один, потім із Фредді або з Кертісом, або з ними обома.

— І коли ти там був, ти в когось запитував, хто найвідоміший мешканець цього міста?

— Звичайно. Кілька разів. Ну то й що? Так, напевно, кожен, хто буває в тій забігайлівці, запитує про…

— Ось тут ти помиляєшся. Більшості приїжджих байдуже, що це місто Джона Ротстайна. Якщо вони щось запитують, то про те, коли можна пополювати на оленів або яка риба водиться в озері. Ти не подумав, що місцеві згадають тебе, коли поліція спитає, чи не цікавився хтось чужий хлопцем, який написав «Утікача»? Дивний чужий, який кілька разів приїжджав до міста? На додаток до цього у них і так на тебе заведено справу, Моррі!

— Це була справа на неповнолітнього. Такі не розголошуються.

— Занадто гучний злочин, можуть і розголосити. А твої дружки? Хтось із них уже мав справу з поліцією?

Морріс мовчав.

— Ти не знаєш, хто тебе бачив, ти не знаєш, кому твої партнери могли вихвалятися, на яку серйозну справу йдуть. Тебе вже сьогодні можуть вирахувати, дурень ти. Якщо вони це зроблять і вийдуть на мене, я буду заперечувати, що ми про це взагалі розмовляли. Але я дам тобі пораду. Позбудься цього. — Він указав на коричневий паперовий пакет. — І від інших записників. Сховай їх десь. Закопай. Зробиш це — може, і виплутаєшся, коли тебе візьмуть за зябра. Якщо, звичайно, ти не залишив там відбитків пальців або ще чимось не наслідив.

«Відбитків пальців ми не залишали, — подумав Морріс. — Я не ідіот. І я не боягузливий язикатий педик».

— Може, ми ще повернемося до цього, — сказав Енді. — Тільки це буде нескоро, і тільки, якщо тебе не посадять. — Він підвівся. — А поки тримайся від мене подалі, або я сам викличу поліцію.

Опустивши голову й не обертаючись, він швидко пішов.

Морріс залишився сидіти за столиком. Гарненька офіціантка повернулася запитати, чи буде він щось замовляти. Морріс похитав головою. Коли дівчина відійшла, він узяв коричневий пакет із записником і теж пішов. В інший бік.

Він, звичайно, знав значення вислову «пафосна омана» — наділення природи людськими почуттями і якостями — і вважав його прийомом, яким користуються другосортні письменники для створення потрібної атмосфери, але того дня здавалося, що це не вигадка. Якщо вранці яскраве сонячне світло супроводжувало тріумф Морріса й навіть посилювало його, то до полудня сонце перетворилося на бліде коло, що ледь проглядало за хмарами, а до третьої години, коли його тривоги примножилися, на вулиці несподівано потемнішало й замрячив дощ.

На «Біскейні» він доїхав до торгового комплексу, що поруч з аеропортом, весь час напружено виглядаючи поліцейські машини. Коли на Ейрлайн-бульвар ззаду його з ревом наздогнала одна з включеними мигалками, усередині у нього все зціпилося, а серце мало не вистрибнуло з грудей. Коли ж поліцейська машина, не зменшуючи швидкості, промчала повз, легше йому не стало.

Він знайшов новини на радіо «БАМ-100». Головною темою були мирні перемови між Садатом і Бегіном у Кемп-Девіді («можна подумати, те щось дасть», — неуважно подумав Морріс), але потім заговорили про вбивство відомого американського письменника Джона Ротстайна. У поліції стверджували, що це робота «банди злодіїв» і що слідство має безліч доказів. Імовірно, просто набивали собі ціну.

А може, і ні.

Морріс не думав, що його можна знайти, допитавши напівглухих дідуганів із Толбот-Корнерс, які стирчать у місцевій закусочній «Яммі», що б там не казав Енді, але його набагато більше турбувало дещо інше. Вони, Фредді та Кертіс, працювали у фірмі «Донах’ю Констракшинз», яка зводила будинки в Денверс і Норт-Беверлі. У них було дві різні робочі бригади, і поки Морріс шістнадцять місяців тягав дошки та цвяхи в Денверс, Кертіс і Фредді корячилися на іншому будівництві за п’ять миль від нього. Проте деякий час вони таки працювали в одній бригаді й навіть після того, як знов розлучилися, зазвичай обідали разом.

Про це знало чимало людей.

Він припаркував «Біскейн» поруч із тисячею інших машин біля тієї частини торгового комплексу, у якій розташовано магазин «Джей Сі Пенні», витер усе, до чого торкався, і залишив ключі в запалюванні. Пішов швидко, піднявши комір і натягнувши по брови бейсболку із символом команди «Індіанці». Біля головного входу в торговий центр він присів на лавку, дочекався автобуса до Нортфілда й кинув у коробку п’ятдесят центів. Дощ посилювався, і дорога назад була повільною, але він і не переймався, бо отримав час подумати.

Енді — боягуз і думає лише про себе, але в одному він був правий. Записники треба сховати, і зробити це треба негайно, як би Моррісу не хотілося їх прочитати, починаючи з нового невідомого роману про Джиммі Ґолда. Якщо поліція таки заявиться й не знайде в нього записників, вони нічого не зможуть зробити… Адже так? Вони можуть тільки підозрювати.

Але ж?

Крізь фіранки у вікні сусіднього будинку ніхто не визирав, тож Моррісу не довелося знову розмовляти з місіс Маллер і, приміром, пояснювати, що він продав машину. Дощ змінився справжньою зливою, і це було добре. Отже, ніхто не буде швендяти незабудованою ділянкою між Сикоморовою та Березовою вулицями. Та ще й у сутінках.

Він вийняв усе зі старої скрині, борючись з майже непереборним бажанням зазирнути в записники. Він не міг цього зробити, як би не хотілося, тому що, почавши, уже не зміг би зупинитися. «Пізніше, — думав він. — Задоволення треба відкласти, Моррі». Чудова порада, але проголошена голосом матері, і від цього в нього знову застукало в скронях. Добре, хоч це задоволення не доведеться відкладати на потім. Якщо поліція не з’явиться до нього за три тижні — щонайбільше за місяць, — він зможе розслабитись і почати дослідження.

Він виклав нутрощі скрині плівкою, щоб нічого всередині не промокло, і поклав туди записники, включаючи той, що показував Енді. Банківські пачки грошей він звалив зверху. Морріс закрив скриню, подумав і відкрив знову. Відсунув плівку, узяв з однієї пачки пару сотень доларів. Жоден поліцейський не зможе

1 ... 16 17 18 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що впало, те пропало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Що впало, те пропало"