Читати книгу - "Незвичайні пригоди в лісовій школі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отже…
І тут дехто з дуже розумних, кмітливих і спостережливих моїх читачів може сказати:
— Стривайте, дядю письменник, але ж і зайчики, і їжачки, і рисі, і борсуки, і лисички через рік будуть уже дорослі і ні в яку лісову школу після зимових канікул взагалі не ходитимуть.
— Правильно, — відповім я. — І знову ж таки не зовсім правильно, розумні, кмітливі й спостережливі мої читачі. Безперечно, справжні живі зайчики, їжачки, вовчики і лисички у справжньому живому лісі через рік уже дорослі. Але ж то справжні, а не казкові. А у нас казковий ліс і мешканці казкові. Бо хіба ж ви бачили у справжньому живому лісі спеціалізовану музичну школу, де Бурмило Михайлович Ведмідь — директор, а Пантера Ягуарівна — класний керівник? Такого ви у справжньому живому лісі ніколи не бачили й не побачите.
Отже, давайте домовимося, що і зайчик Кося Вухань, і їжачок Колько Колючка, і лисеня Рудик Лисовенко, і вовченя Вовчик Вовченко, і ведмежа Михайлик Ведмеденко, і борсученя Боря Сук, і рисеня Раїска Мняу, і лісове козеня Зіна Бебешко, і лосеня Соня Лось, і білченя Вірочка Вивірчук, і дике порося Хрюша Кабанюк — усі-усі після зимових канікул лишилися дітками, перейшли до другого класу і, коли весняне сонечко розтопило сніги, розбудило ліс і рясно вкрило Велику Галявину барвистим квітчастим килимом, зібралися на перший урок.
І тут побачили новачка.
Рудий, пухнастий і головатий, з великим блакитним бантом на грудях, він сидів біля школи і кумедно мружився на сонце.
— О! — вигукнув Вовчик Вовченко. — Ще один рудько! Руда команда!
— Ги-ги! — весело засміявся Рудик Лисовенко, радіючи, що тепер він не один рудий у класі.
— Ти хто? — спитала Раїска Мняу.
— Вася, — тихо сказав новачок. — Кицин.
— Тю! — вигукнув Вовчик Вовченко. — А я думав, що ти дівчисько. З бантиком!
— Ги-ги! — знову засміявся Рудик Лисовенко.
Вася почервонів і ніяково заметляв хвостом.
— Ну чого ви причепилися? — закричала Раїска Мняу. — Теж іще!
Дівчаткам Вася одразу сподобався. Може, тому, що дівчатка взагалі люблять і котиків, і бантики. А може, тому, що він справді був симпатичний.
Хлопцям же Вася, навпаки, чогось не дуже сподобався. Може, тому, що він сподобався дівчаткам, а хлопці, як правило, бояться бути схожими на дівчаток. Особливо не сподобався Вася Вовчикові й Рудикові. Мабуть, тому, що взагалі весь вовчо-собачий рід здавна чогось котячого роду не полюбляє.
Тому Вовчик на Раїску Мняу уваги не звернув, а, навпаки, підскочив до Васі і вкусив його за вухо. А Рудик підскочив і вкусив його за хвіст.
Вася розгублено закліпав рудими віями. Він, мабуть, не чекав такого прийому.
Раїска хотіла заступитися за Васю і дряпонути Вовчика й Рудика, але не встигла. На шкільний ґанок вийшли директор і вчителі.
Бурмило Михайлович підняв догори лапу і поздоровив учнів із початком навчального року.
Потім технічка тітонька Зозуля прокувала на перший урок і учні пішли до класу. Тітонька Зозуля з’явилася у школі після канікул. Класний керівник Пантера Ягуарівна теж привітала учнів з початком навчального року і сказала:
— Діти! У нашому класі новачок. Вася Кицин. Познайомтеся. Встань, Кицин!
Вася підвівся й закивав на всі боки.
— Сідай! — сказала Пантера Ягуарівна. — Діти! Вася Кицин наймолодший у класі. Йому буде важко. Він мусить наздоганяти вас. Тому я дуже прошу — поставтеся до нього добре. Допомагайте йому. Не ображайте. Не кривдіть. Це особливо стосується вас, Вовченко й Лисовенко! Чуєте! Це вас стосується! Особливо! — Пантера Ягуарівна підвищила голос.
Вовчик і Рудик невинно закліпали й перезирнулися.
Вася Кицин опустив голову й почервонів.
— О! Вже наскаржився! — просичав Вовчик.
— Ябеда! — прошипів Рудик.
Вася почув це і ще дужче почервонів. Він і не думав скаржитися. Але доведи тепер.
На перерві Вовчик Вовченко і Рудик Лисовенко вже співали про новачка дражнилку:
Новачок-новачок!
Ну й швидкий на язичок!
Ябеда-донощик!
В нього з носа дощик!
Кося Вухань та Колько Колючка співчутливо позирали на Васю Кицина, згадуючи свої перші дні у лісовій школі, коли з них знущалися Вовчик і Рудик. Але заступитися за Васю не наважилися. Може, й справді новачок — ябеда. Хто їх, тих котів, зна. У класі ще котиків не було.
Сам же Вася Кицин на оте дражніння наче й не звертав уваги. Наче воно його аніскілечки не торкалося. Усміхався собі й добродушно муркотів.
Вовченка й Лисовенка така Васина поведінка дратувала. І вони ще більше до нього чіплялися.
РОЗДІЛ 2
Ранкова несподіванка.
«В-кра-ли!» — каже Карпо Карпович.
Ідея вчителя фізкультури.
«Ура! Уроків сьогодні не буде!»
Минуло кілька днів.
Кицька Мура недаремно вихваляла свого сина. Виявилось, що він таки дуже здібний до наук. Все хапав і засвоював, як то кажуть, на льоту. Вчителі просто не могли ним нахвалитися. Навіть сам директор Бурмило Михайлович у захопленні вигукував:
— Ну-у! Мо-ло-дець! Оце я розумію! Таке «р-р-р!» по-ведмежому навіть мій племінник Михайлик Ведмеденко не одразу вимовив.
Вовчик Вовченко та Рудик Лисовенко тільки зубами клацали від злості.
А Зіна Бебешко і Раїска Мняу всміхалися й показували їм язики, наче то не Вася, а вони самі відзначилися такими здібностями.
Навчальний рік починався дуже добре.
Та от одного ранку, прийшовши до школи, учні побачили розгублених учителів та заклопотаного Бурмила Михайловича, що зібралися під дубом і поглядали вгору на годинник.
Треба вам сказати, що в усьому лісі був лише один годинник — біля школи, на тисячолітньому дубі. Старий, з великим дерев’яним маятником, з двома дубовими гирями, з дверцятами над циферблатом. Обслуговувала годинник шкільна технічка тітонька Зозуля. Щоразу, коли хвилинна стрілка підходила до цифри дванадцять, тітонька Зозуля відчиняла дверцята, визирала і кувала на весь ліс стільки разів, скільки було годин. Для школи вона додатково ще кувала кінець уроку й початок перерви. Ну й, звичайно, кінець перерви й початок уроку. Годинник хоча й був старий, але ходив дуже точно і ніколи не псувався.
А от зараз годинник стояв. Не цокав, стрілки завмерли нерухомо.
Тітонька Зозуля метушилася біля нього, раз у раз одчиняла дверцята, вискакувала і розгублено розводила крилами:
— Нічого не розумію! Не розумію! Нічого!.. Учора ввечері все було гаразд. А сьогодні вранці прилетіла — стоїть!
Бурмило Михайлович чухав лапою потилицю:
— Що ж робити! Як починати уроки?
Вчителі мовчали.
Справді. Які уроки без годинника? Коли починати, коли перерва, коли кінець перерви?
Суцільна плутанина
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвичайні пригоди в лісовій школі», після закриття браузера.