Читати книгу - "Платформа"

територію постійно точилися жорстокі бої; основними ворогами Таїланду стали бірманці. У 1351 році король Раматхібоді І засновував місто Аютт-хайя. У 1402 році його син Раматхібоді II завойовує імперію Ангкора, яка вже занепадала. Тридцять шість васалів Аюттхаї знаменують своє правління будівництвом буддійських храмів та палаців. За словами французьких та португальських мандрівників, у шістнадцятому-сімнадцятому століттях Аюттхайя — найчарівніше місто Азії. Війни з бірманцями постійно тривали, та в 1767 році через п’ятнадцять місяців блокади Аюттхайя пала. Бірманці пограбували місто, розплавили золото зі статуй та залишили після себе самі руїни.

У наші дні тут досить спокійно, легенький вітерець ганяє пил між храмами. Від Раматхібоді мало що залишилося. Хіба що кілька рядків у путівнику «Мішлен». Проте образ Будди все ще витає повсюди, не втративши своєї привабливості. Бірманці на сотні кілометрів вглиб країни депортували тайських ремісників, щоб збудувати в себе такі ж храми. Прояв імперських замашок в історії давно відомий. Самі по собі війни абсолютно непродуктивні. Посмішка Будди продовжувала витати над руїнами. На екскурсію виділялось три години. Путівник же стверджував, що для повного огляду необхідно витратити три дні, для поверхового — один день. Ми ж мали лише три години. Час діставати відеокамери. Уявляю собі Шатобріана[23] в Колізеї з сигаретою в руці (скоріше «Бенсон», а нелегкі «Голюаз») та камерою «Панасонік» через плече. Ознайомившись з такою радикальною релігією, він, певно, змінив би свої погляди. Він би вже не так захоплювався Наполеоном. Я навіть переконаний, що він міг би написати чудовий твір «Геній буддизму».

Жозетта та Рене під час цієї екскурсії відверто нудьгували. Мені здалося, що вони нетерпляче топчуться на місці.

Точнісінько так поводилися Бабетта та Лея. Екологи ж та натуропати, навпаки, були у захваті. Вони наклацали неймовірну кількість знімків. Валері задумливо прогулювалась плитами уздовж алеї та між кущами. «Оце — культура! — вигукнув я подумки. — Дещо нуднувата, і це добре. Кожен знайде тут своє власне небуття. Якже скульпторам періоду Аютт-хаї вдалося створити таке? Яким чином вони зуміли надати своїм статуям Будди такого сяючого вигляду?»

Після падіння Аюттхаї тайське королівство вступило у період великого спокою. Столиця була переведена до Бангкока. На трон зійшла династія Рама. Протягом двох століть (до наших часів) королівство не знало жодної великої зовнішньої війни, ні цивільної, ні релігійної. Пощастило також уникнути будь-якої форми колонізації, запобігти голоду та епідеміям. За таких обставин, коли родюча земля приносить багаті врожаї, коли люди не відчувають на собі гніту різних хвороб, а миролюбна релігія впливає на свідомість людей, населення збільшується і множиться. Звичайно вони живуть щасливим життям. Але з часом ситуація змінюється. Таїланд увійшов до вільного світу, тобто до світу ринкової економіки. Протягом останніх п’яти років у країні відчувалася страшна економічна криза, яка призвела до здешевлення національної валюти удвічі та банкрутства й розорення найуспішніших підприємств. Це чи не перша справжня трагедія, яка трапилась у країні за останні два століття.

Один за одним мовчки ми посідали в автобус. Вирушили в дорогу на заході сонця. Ми мали встигнути на нічний поїзд з Бангкока до Сурат Тхані.

9

Сурат Тхані налічує 816 000 мешканців, але в жодному путівнику не значиться бодай якоїсь визначної пам’ятки. Єдине, що можна про нього сказати, так це те, що він є місцем обов’язкової зупинки на шляху до порома Кох Самуї. Проте люди там живуть, а путівник стверджує, що це місто вже давно є великим металургійним центром, а віднедавна набуло певної ваги в галузі машинобудування.

А чого б країна була варта без машинобудування? Залізну руду видобувають у дуже віддалених районах і привозять її до країни на вантажних суднах. Станки найчастіше виробляються під контролем японських компаній. Таке зливання відбувається саме в таких містах, як Сурат Тхані: у результаті з конвеєра сходять автобуси, залізничні вагони та пороми за ліцензією «НЕК», «Дженерал Моторс» або «Фуджиморі», які, зокрема, використовуються для перевезення західних туристів, таких як Бабетта та Лея.

Я міг би з ними поспілкуватись, я такий же повноправний учасник мандрівки, але усвідомлюю, що не підходжу на роль потенційного коханця, що само по собі вже відразу обмежувало коло тем для розмови; проте я придбав такий же квиток, тож міг увійти з ними у контакт. Було схоже, що Бабетта та Лея працювали в одному інформаційному агентстві, головним чином влаштовуючи події. Події?

Так, за участю різних організацій або підприємств, які бажали удосконалити свій меценатський імідж. «Вони мають гребти гроші лопатою», — прикинув я. І так, і ні. На сьогодні підприємства більше уваги стали приділяти «правам людини», інвестиції зменшилися. Проте справи поволі йшли. Заробітна плата могла б бути й більшою, але і так вона була на належному рівні. У двадцять п’ять разів більше, ніж платня металурга в Сурат Тхані. Економіка — загадкове явище.

Після приїзду до готелю група розбрелася; мені не хотілось обідати з іншими, бо вони вже трохи набридли. Я спустив жалюзі на вікнах і простягнувся на ліжку. Дивно, я відразу заснув, і мені наснилася дівчина-арабка. Вона танцювала в метро. Здається, вона не була схожа на Аїшу. Вона крутилася навколо центральної колони немов дівчата-танцюристки у нічних барах. Її груди прикривала тоненька смужка тканини, яку вона повільно знімала. Ледь посміхаючись, вона повністю позбавилась її. Груди були чарівні — круглясті, неймовірної форми. Потім вона облизала пальці і почала ніжити свої соски. Після цього поклала руку мені на штани, розімкнула блискавку, дістала мій член і почала його пестити. Люди проходили повз нас, виходили на своїх станціях. Вона стала навколішки і задрала міні-спідницю: під нею не було білизни. Її лоно так притягувало, манило, неначе подарунок, своїм чорнявим волоссячком, і я увійшов до нього. Поїзд був напівпорожній, ніхто не звертав на нас жодної уваги. Таке за будь-яких обставин не може статися в реальному житті. Це був голодний, приємний, усміхнений сон вже літнього чоловіка. Я прокинувся о п’ятій і помітив, що простирадло все вкрите плямами сперми. Нічне забруднення… це так зворушливо. На мій превеликий подив, я також помітив, що все ще збуджений; мабуть, це через клімат. Тарган лежав нерухомо посеред тумбочки. Можна було чітко розрізнити кожну його лапку Як говорив мій батько, йому вже нема чого хвилюватись. Сам же батько помер наприкінці 2000 року. Це добре — його життя повністю вмістилося у двадцяте століття, невід’ємною частинкою якого, зі своїми вадами, він був. Моє ж життя, сподіваюсь, перебувало на своєму екваторі. Мені пішов п’ятий десяток, скажімо, тільки-но пішов, мені