Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

розкриється правда, якщо колись це взагалі станеться. До цього часу міцний матеріал плити пручався всім нерішучим спробам Майклза і його колег узяти взірці на аналіз. Вони не сумнівалися, що лазерний промінь тут би допоміг. Звичайно, ніщо не годне чинити опір такій концентрації енергії, але ухвалити рішення щодо застосування жорстких методів залишили Флойду. А той уже вирішив перепробувати рентгенівські промені, звукові датчики, нейронні пучки й усі інші можливі неруйнівні методи дослідження перед тим, як звернутися до важкої артилерії лазера. Найперша ознака варварства — руйнувати речі, яких не розумієш. Але, можливо, люди й були варварами, порівняно з істотами, котрі створили цю річ.

Проте звідки вони могли прийти? Із самого Місяця? Ні, це геть зовсім неможливо. Якби в цьому неплідному світі й було життя, то воно б загинуло протягом останньої епохи формування кратерів, коли більша частина місячної поверхні розжарювалася, немов гаряча пательня.

Земля? Дуже малоймовірно, але таки можливо. Будь-які розвинені земні цивілізації в еру плейстоцену — найімовірніше не людські — залишили б хоч якісь сліди свого існування. «Ми знали б про їхнє існування, — думав Флойд, — іще до того, як вирушити на Місяць.»

Тож залишалися два можливі варіанти — планети або зірки. Одначе всі докази заперечували існування розумного та й будь-якого життя будь-де в Сонячній системі, крім Землі й Марса. Планети ближчі до Сонця — надто гарячі, дальші — занадто холодні, якщо життя не зародилося десь у їхніх глибинах, де тиск становить сотні тонн на квадратний сантиметр.

Отож, либонь, плиту побудували гості з зірок — це здавалося ще неймовірнішим. Подивившись на сузір’я, розкидані по небу, Флойд згадав, як часто його колеги-науковці «доводили», що міжзоряні польоти є неможливими. Подорож від Землі до Місяця сьогодні багато кому здається захопливою, але навіть найближча зірка на сто мільйонів миль далі. Усі ці припущення — це даремне гайнування часу, він мусить почекати, поки знатиме більше фактів.

— Будь ласка, пристебніть свої паски безпеки й закріпіть усі вільні предмети, — раптом оголосив гучномовець у кабіні, — наближається спуск у сорок градусів.

На обрії з’явилися два спостережні пункти, усипані попереджувальними вогнями, але автобус проїхав між ними. Флойд заледве встиг поправити свої ремені, коли автобус повільно обігнув край справді жахливої ущелини й почав спускатися схилом, крутим, як дах будинку. Земля тепер не достатньою мірою освітлювала шлях, отож в автобуса засвітилися власні фари. Чимало років тому Флойд стояв на краю Везувію й зазирав у його кратер, тепер він міг легко уявити, що спускається в те пекло, і відчуття були не з приємних.

Вони спустилися в одну з внутрішніх терас Тіхо, на кілька тисяч метрів нижче. Коли вони повзли вниз по схилу, Майклз указав на широкий простір рівнини, що відкрився перед ними.

— Он вони, — вигукнув науковець.

Флойд кивнув, він уже помітив скупчення червоних і зелених вогників за кілька миль попереду та сфокусував на них свій погляд, поки автобус обережно спускався в провалля. Транспортний засіб прекрасно контролював ситуацію, але Флойд не міг вільно дихнути, поки вони не виїхали на рівне. Тепер прибулець міг розгледіти групу сплющених куполів, що блищали, як сріблясті бульбашки в земному світлі, це були тимчасові помешкання працівників відділу. Недалеко височіла радіовишка, бурова уставка, група припаркованих машин і великий уламок роздробленого каменя, його, очевидно, довелося подрібнити, щоб дістатися моноліту. Серед диких сил природи цей маленький табір видавався дуже самотнім. Навколо жодного сліду життя, жодних видимих причин, з яких люди могли податися сюди, так далеко від домівки.

— Зараз видно лише кратер, — повідомив Майклз, — звідси праворуч за сотню метрів розташовано радіоантену.

«То ось воно яке», — подумав Флойд, коли автобус проминув сплющені куполи і під’їхав до узвишшя кратера. Його пульс пришвидшився, поки він чекав нагоди краще роздивитись аномалію. Машина обережно почала спускатися вздовж утрамбованої рампи в глибину кратера. І тут, саме така, як і на фотографіях, височіла МАТ-1.

Флойд жадібно вглядався в неї, не соромлячись, потім він похитав головою й знову глипнув. Навіть у яскравому світлі Землі цей об’єкт важко розгледіти, перше враження про нього — плаский прямокутник, вирізаний із вугільно-чорного паперу, плита здавалася зовсім пласкою, двовимірною. Звісно, це тільки оптична ілюзія, просто брила випромінювала так мало світла, що помітним став лише її силует. Поки спустилися в каньйон, пасажири всюдихода сиділи незвичайно тихо. Їх огорнуло благоговіння й невіра, що на поверхні мертвого Місяця змогло знайтися щось подібне, такий надзвичайний сюрприз.

Автобус зупинився на розвороті за кілька метрів від моноліту, щоб усі пасажири могли гарненько його роздивитися. Проте ідеальна геометрична форма — це, очевидно, усе, що варто було споглядати. Жодних позначок, що якось пригасили б його чорну чорноту. Моноліт являв собою застиглий згусток ночі, і на мить Флойд припустив, що, можливо, це лише частина якогось незвичайного природного витвору, народженого тиском і вогнем у глибинах Місяця. Але він знав, цю малоймовірну версію вже розглянули й відкинули.

За сигналом прожектори довкола кратера увімкнулись, і яскраве сяйво Землі змінилося іншим світлом. У Місячному вакуумі самі промені, звісно, були невидимі, але вони формували еліпси, у центрі яких височів моноліт. Там, де вони торкалися чорної поверхні брили, вона, здається, поглинала їх.

«Це скринька Пандори», — чомусь подумав Флойд, і раптом його огорнуло лихе передчуття. Ця скриня лише чекає, щоб її відкрили цікаві й легковажні люди. А що вони знайдуть усередині?

Розділ 13

Місячний світанок

Головний гермокупол на ділянці МАТ-1 становив усього-навсього шість метрів у діаметрі, і всередині нього було тісно й людно. Автобус, який приєднався до нього крізь один із повітряних шлюзів, додав трохи житлової площі.

Усередині цього герметичного шатра з подвійними стінами мешкали, працювали й ночували шестеро наразі задіяних у проекті науковців і техніків. Там також уміщалася більша частина їхнього спорядження й інструментів, усі запаси, які не могли бути облишені у вакуумі, кухня, туалет і ванна, геологічні зразки й маленький телеекран, завдяки якому знахідка могла перебувати під постійним наглядом.

Флойд не здивувався, коли Галворсен захотів зостатися в шатрі, він пояснив свій вибір навдивовижу чесно.

— Я ставлюся до скафандрів, як до неминучого зла, — мовив адміністратор. — Мені доводиться їх одягати чотири рази на рік для загальних оглядів. Якщо ви не заперечуєте, я посиджу тут і подивлюся все по телевізору.

Ці упередження проти скафандрів зараз звучали вельми старомодно, скафандри нового покоління були набагато зручніші, ніж оті незграбні одоробла, які випало вдягати першим дослідникам Місяця. Тепер скафандр одягався за хвилину без будь-якої сторонньої допомоги й був