Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

ОБЛАСТЬ МАКРОКРАТЕРІВ. Простягається з півдня через центр видимої частини Місяця і на схід до центральної ділянки кратерів. Ділянка щільно вкрита кратерами, що сформувалися від ударів метеоритів, багато тутешніх кратерів є значні за розмірами, тут розташовуються й найбільші на Місяці кратери, на півночі деякі кратери зазнали руйнування, утворивши Море Дощів. Нерівна поверхня наявна майже скрізь, за винятком ден окремих кратерів. Більшу частину поверхні займають схили від 10° до 12°, дно деяких кратерів майже горизонтальне.

ПОСАДКА Й РУХ. Посадка загалом утруднена через нерівну, похилу поверхню, менш складна на дні деяких кратерів. Рух можливий майже скрізь, але слід ретельно обирати маршрут, на дні деяких кратерів не так складно.

БУДІВНИЦТВО. Як правило, ускладнене через нахили, а також велику кількість великих шматків породи серед сипучих пісків, виїмка лави утруднена на дні деяких кратерів.

ТІХО. За розмірами близький до місячних морів, п’ятдесят чотири милі в діаметрі, гребінь здіймається на два кілометри й чотириста метрів над навколишнім ландшафтом, має найпомітнішу систему променів, деякі з яких тягнуться на п’ятсот миль.

Пересувна лабораторія рухалася рівниною кратера зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, вона чимось нагадувала великий фургон на восьми гнучких колесах. Утім, це не просто фургон, це самодостатня база, у якій двадцять осіб могли жити й працювати кілька тижнів. Насправді пересувна лабораторія являла собою справжній космічний корабель, що ходить сушею, а в екстрених випадках може навіть літати. Якби вона під’їхала до тріщини чи до каньйону, надто глибоких, щоб їх перетнути, вона могла б перестрибнути через перешкоду за допомогою чотирьох реактивних двигунів, розташованих знизу.

Визирнувши у вікно, можна було бачити попереду чіткі сліди, які залишила на пухкій поверхні Місяця дюжина повних вантажівок. По дорозі з відстанню в однакові інтервали стояли високі тонкі стовпи з сигнальними вогнями. Загубитися дорогою від бази «Клавіус» до МАТ-1 навіть зараз, уночі, коли сонце з’явиться ще за кілька годин, було неможливо.

Зорі у височині здавалися лише трохи яскравішими й численнішими, ніж ясної ночі на високих плато Нью-Мексико чи Колорадо. Але дві прикмети цього вугільно-чорного неба повністю руйнували будь-яку ілюзію Землі.

По-перше, це сама Земля, що, мов яскравий маяк, висіла над північним горизонтом. Світло, яке йшло від гігантського півкола, було в дванадцять разів яскравішим, аніж світло повного Місяця, і воно вкривало поверхню холодним блакитно-зеленим фосфоричним сяйвом.

По-друге, небесним явищем, відмінним від земних, був тьмяний перлинний конус світла, що косо здіймався вгору на сході. Він ставав дедалі яскравішим, немов заграви великих пожеж десь за обрієм Місяця. Примарна краса, яку не могла споглядати жодна людина на Землі, тривала лише протягом кількох секунд повного затемнення. Корона, передвісниця місячного світанку, ставала помітною задовго до того, як сонце осяє цю сонну землю.

Поки Флойд сидів із Галворсеном і Майклзом у кімнаті спостережень, прямо біля водійського місця, він раптом утямив, що його думки знову й знову повертаються до безодні в три мільйони років, що пролягла між знахідкою і її дослідниками. Як людина науково грамотна, він звик мислити набагато довшими періодами часу, але все те стосувалося тільки руху зір і повільних циклів неживого Всесвіту. Свідомість або живий розум не залучалися до тих процесів, усі ті еони існували поза емоціями.

Три мільйони років! Залюднена панорама писаної історії з її імперіями й королями, тріумфами й трагедіями покривала заледве що тисячну частину цього неймовірного проміжку часу. Не лише самі Люди, а й навіть більшість тварин, які зараз живуть на Землі, не існували тоді, коли чорну брилу зарили в одному з найяскравіших і найбільш видовищних кратерів Місяця.

У тому, що плиту зарито цілком свідомо, доктор Майклз не сумнівався ні секунди.

— Спершу, — розповідав він, — я думав, що брила може позначати мережу якихось підземних будівель, але розкопки, які ми провели, відкинули цю версію. Кристал розташовано на плиті з такого самого чорного матеріалу й суцільному камені під нею. Ті істоти, що це будували, хотіли убезпечити його від місяцетрясінь, створювали, так би мовити, на віки.

У голосі Майклза почувався водночас і захват, і сум. Флойд розумів обидві ці його емоції. Нарешті на одне з вічних запитань людства знайдено відповідь. Ось безпосередній доказ того, що людина — не єдиний розум, породжений Усесвітом. Але це знання приходило разом з усвідомленням неосяжності Часу. Хтось торував шлях до цивілізації швидше за людство на сто тисяч поколінь. «Можливо, — казав собі Флойд, — це навіть добре. Проте чого ми можемо навчитися від істот, які підкорили космос, коли наші далекі предки ще сиділи на деревах?!»

За кількасот метрів попереду, на місячному овиді височів спостережний пункт. Там-таки розташовувалося шатро, укрите блискучою сріблястою фольгою, очевидно, для захисту від палючого проміння денного сонця. Коли автобус під’їхав ближче, Флойд зміг прочитати в яскравому світлі Землі:

АВАРІЙНИЙ СКЛАД № З

20 кілограмів сконденсованого кисню

10 літрів води

20 пайків провіанту

1 комплект інструментів типу Б

1 комплект для ремонту скафандрів

! ТЕЛЕФОН!

— А ви не розглядали цей варіант? — запитав Флойд, киваючи на вікно. — Можливо, це так само аварійна станція експедиції, яка ніколи до нього не повернулася?

— Може, й так, — зазначив Майклз. — За магнітним полем можна впевнено визначити місцезнаходження кристала, тож його легко знайти. Але сама плита занадто мала, там не може поміститися багато припасів.

— Чому ні? — утрутився Галворсен. — Хтозна, якого вони розміру? Можливо, їхній зріст не більший за ваш указівний палець, а це значить, що плита має здаватися їм двадцяти- чи тридцятиповерховим хмарочосом.

Майклз похитав головою:

— Це неможливо, — запротестував він. — Розумні істоти не можуть бути занадто маленькі, мозок має мінімальні припустимі параметри.

Як Флойд помітив, Майклз і Галворсен немов заповзялися висловлювати кардинально протилежні погляди з будь-якого приводу, але це не впливало на їхні особисті стосунки. Вони поважали один одного, просто зголосилися не погоджуватись один з одним. Утім, навряд чи могла бути якась згода щодо МАТ-1, або Моноліта Тіхо, як багато хто волів його називати, бо абревіатура здавалась аж надто неоковирною. За ті шість годин, що Флойд перебував на Місяці, він устиг вислухати вже з десяток теорій, але сам не висловив жодної. Культова споруда, топографічний покажчик, гробниця, геофізичний прилад — це були, мабуть, найпопулярніші припущення, і деякі опоненти дуже палко захищали свою позицію. Уже чимало побилися навзаклад, тисячі доларів перейдуть з однієї кишені до іншої, коли врешті