read-books.club » Дитячі книги » Диваки і зануди 📚 - Українською

Читати книгу - "Диваки і зануди"

394
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Диваки і зануди" автора Ульф Старк. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 31
Перейти на сторінку:
що нічого було й здмухнути, то на нього, либонь, не раз нападала нудьга і він шукав бодай невеличких пригод. Оттоді він і згадав про непосидючих демонят, які влаштовують безлади, і чинять несусвітні дурниці, і не дають людям на землі сумувати. Так у нього й з’явилося кілька веселих історій, які він розповідає у своєму раю на небесах.

Дідусь жартував. Я це знала. Однак мені трохи полегшало. Я притулилася до нього. За хвильку в кімнаті почулося його неголосне, віолончелеподібне хропіння. Я подумала, що він сам дуже схожий на святого.

Я погладила його по щоці і вийшла.

Моя ніч іще тільки починалася.

Восьмий розділ

у якому я лізу на дах,

ловлю для Ісака птахів,

у класі вчиняється безлад і гармидер,

а Плиска сидить на підлозі, як німа

Закінчувалася ніч і починало світати. Між темно-фіолетовими шторами раз-по-раз вигулькував місяць, від світла якого на стеблах трави, пуп'янках і листі перловими намистинками зблискувала роса. Десь на трасі гули, мов велетенські джмелі, невидимі вантажівки. А загалом було тихо. З озера до мене долинав лише плюскіт хвиль, схожий на шелестіння довгих спідниць, що вдарялися об закляклі ноги мостових підпор, не в змозі припинити свій безкінечний танець.

У таку темну тиху пору душу охоплюють дивні відчуття. Хоч-не-хоч доводиться рухатися обачно і скрадатися, мов кицька. Я вдихала прохолодне повітря. За спиною в мене стриміла верша, яку я взяла в Інґве, а в наплічнику «Salomon» лежав пакетик хрустких хлібців «Wasa Fiber» та чохол від п'ятимісного намету «Furuvik», який теж належав Інґве. У чагарях шипшини за школою причаївся плямистий кіт із зарошеними вусами, що чатував на малих пташок. У нас із ним була однакова мета, тож я пройшла мимо, щоб не заважати йому.

Наш клас був найвище — на третьому поверсі. Я стала придивлятися, чи вікно, бува, не замкнуте. Бо тоді все полетіло б шкереберть. Здається, у шпаринах білів зіжмаканий папір. Але певності я не мала.

З протилежного боку будівлі стояла пожежна драбина. Мені ледве вдалось підтягнутися на найнижчий щабель. Далі треба було просто лізти. Наплічник та вершу я поклала на землі. Ліхтарика засунула в задню кишеню штанів. Вибратися на гребінь залізного даху було неважко. Сівши на нього верхи, я відчула крізь штани, який він холодний і мокрий.

Звідси було видно все довкілля Чютагейті, куди ми переїхали: озеро, що скидалося на калюжу розлитої туші, висотки, у яких в деяких вікнах ще світилося, старі літні будиночки зі скляними верандами, що лишилися з того часу, коли тут було село, і зубчасті обриси ялин потойбіч озера. Краще б ми сюди ніколи не переїжджали!

Потім я поповзла дахом униз. Там було не дуже круто. У разі чого, то мені вдасться пригальмувати, спершись на підошви й долоні. Я розраховувала спуститися до ринви над нашим вікном.

Раптом я відчула під підошвами порожнечу.

Зараз гепну, подумала я. Прямісінько на асфальт! Але потім підошви знов човгнули вниз і знайшли опертя. Коли я спустилася до ринви, переді мною постала проблема, як залізти у вікно.

Я простяглася на повен зріст у ринві і з осторогою перехилилася через край. Після сповзання боліли долоні. Хай тобі грець, як тут високо! Я обережно опустила праву руку й спробувала кінчиками пальців відчинити вікно. Ліва рука геть заніміла. Хоч я щосили трималася за ринву. Та вона, здається, була не дуже міцна. Врешті-решт вікно відчинилося.

Тепер лишалося потрапити всередину! От ґава, треба було взяти в Інґве ще й рятувальний трос. Я виповзла через край і вчепилася пальцями в ринву. Якусь мить я просто висіла. Мої ноги не діставали підвіконня. Щоб утрапити у вікно, мені треба було розгойдатися ногами і водночас відпустити руки. Відстань до землі була така, що в мене заніміли ступні.

Шух! Ударившись задом об раму і зачепивши спиною підвіконня, я плюхнулася на темно-коричневий лінолеум. Я полегшено зітхнула, коли навпомацки дісталася до своєї парти. У темряві класна кімната здавалася чужою. Я засвітила ліхтарик і розглянулася довкола. А он і Ісаків малюнок. Звичайно, треба було б принести лебедя. Але брунатних лебедів, мабуть, не буває. Я погасила ліхтарик. Навіщо без потреби виказувати свою присутність у школі?

Я вийшла в коридор і спустилася сходами.

Потім відімкнула вхідні двері.

Ось так. Лишилося тільки принести сюди птахів.

Гладкі неповороткі качки дрімали у бур’янах, що росли довкола шкільного подвір’я, та в заростях очерету на озері. Вони поховали свої дзьоби під крила, мов у кишені, й стали схожі на купи темно-брунатного каміння.

Ловити їх майже так само легко, як і вибирати картоплю. Ці качки виросли на рештках шкільних обідів, які нерухомо залягають у шлунку. Їхні природні інстинкти літати, мабуть, уже давно витіснили рибні котлети, кров’яна ковбаса, печінковий паштет і товчена картопля.

Тож вони любесенько потраплять у мою пастку.

Я простягла вершу, ніби лопату, і стала ловити нею ті брунатно-пістряві створіння. А потім запихати їх у просторий чохол від намету. Звідти я чула спантеличене гаркаве крякання. Решта птахів почали сонно витягати свої шиї, стріпувати крилами і від несподіванки спотикатися на своїх розчепірених лапах. Вони нагадували невеличких опецькуватих дядьків, які щоранку бігали підтюпцем на стежці поблизу сміттєзвалища.

Качки збудили своїм кряканням голубів, що гуртувалися неподалік. Ті завуркотіли, спурхнули з місць і полинули в нічне небо, спокусивши, крім того, ще й кількох цікавих чайок, які з вереском заходилися кружляти над шкільним подвір’ям і видивлятися, що там сталося.

Спершу я думала зловити двох качок. Ісакові цього вистачило б. Та нараз мене охопив мисливський запал. Я почала запихати в чохол одного птаха за другим.

Коли я тягнула напхом напханий птахами чохол шкільними сходами, то в моїх вухах аж лящало від всього того крякання і кахкання. Мені було так важко, що я спітніла.

У класі я роздавила підошвою пакетик хрустких хлібців «Wasa Fiber» і розкидала по підлозі крихти. Тепер вони не повинні зголодніти до першого уроку. Потім я розв’язала чохол і витрусила з нього крикливих качок. Тоді зачинила двері класу і гайнула додому, щоб іще трохи поспати.

Навіть на першому поверсі мені ще було чути їхній несамовитий лемент.

Мало-помалу вони таки втихомиряться, подумала я.

Я прийшла до школи засапана й невиспана, але в чудовому гуморі. До дзвінка лишалося небагато, тож сходами я просто бігла.

Усі стояли під дверима класу.

Катті обдарувала мене захопливою усмішкою і, випнувши губи, послала повітряний поцілунок.

Ісак стояв похнюплений біля вішаків. Мабуть, він

1 ... 16 17 18 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диваки і зануди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диваки і зануди"